Читать «Команда "Синьої чайки"» онлайн - страница 42

Аж раптом мотор замовк! Іво кинувся на корму, але Міхаел розгублено повів:

— Нічим не зарадиш! Ані краплини пального!..

Іво присів коло мотора — на якусь мить він таки розгубився. «Чайка» одразу ж перетворилася на безпомічну іграшку, віддану на поталу штормові, який з небаченою силою лютував над морем. Крізь ревище бурі чути було, як тріщать міцні борти корабля, здавалося, ніби вони ось-ось ^розваляться. Під нападами крижаного вітру гнулися щогли и стогнали снасті.

Але найстрашніше було те, що ураган навально гонив «Чайку» до скелястого берега, де не було ніякої змоги причалити. Якщо хвилі кинуть «Чайку» на скелі, вона розколеться, мов горіх. І це майже на порозі домівки!

Але тут Іво похапки виніс із каюти невеличку скриню й відчинив її.

— Освітлювальні ракети! — сказав він Міхаелові. — Пускай!

Міхаел випростав руку з ракетницею над бортом і, влучивши мить, вистрілив. Ракета, засичавши, злетіла в небо, лишаючи по собі хвіст з мільйонів зірочок, і, спалахнувши яскравим світлом високо вгорі, великою дугою впала в море.

Іво пильно роздивлявся навсебіч. Всі напружено чекали відповіді на сигнали. Але марно.

Вистрілили ще одну ракету. Знову марно.

Але ж саме тут пролягає жвава морська траса, й неподалік, певне, таки пливе якесь судно!

Юре, що стояв попереду на баці, раптом загледів удалині якесь мерехтливе світло. Він тут же повідомив про це Іва. Так, справді, в далекоглядну трубу виразно видно, як спалахує та гасне яскраве світло.

— Здається мені, що це прожектор! Але ж поблизу немає жодного маяка!

— Може, це якийсь військовий корабель?.. — висловив гадку Франьо.

— Пустіть іще ракету! — наказав Іво. Червоні зорі злетіли в темряву ночі. Світло вдалині ставало чимраз ясніше.

Іскорка надії зажевріла в серцях у хлопців, і вони безперестану одну за одною вистрілювали ракети.

Трохи згодом хлопці побачили, що то й справді був прожектор корабля, який повним ходом ішов їм назустріч.

— Міноносець! — вигукнув Іво. — Вони помітили нас!

Ближче! Ближче! Ось уже світляний сніп прожектора б'є просто у вічі хлопцям. Присадкуватий міноносець стрілою мчить збуреним морем. Ось хлопці вже бачать моряків, що стоять на палубі, і капітана корабля угорі, на місткові. Ось вони вже чують його голос, підсилений рупором:

— Гей! Ми — міноносець «Сміливий». Що сталося?

Іво також підносить до рота рупор і кричить:

— Моторний вітрильник «Синя чайка»! У нас вийшло пальне!

Запала тиша. Міноносець підійшов так близько, що вже виразно видно стволи гармат і матросів, які з цікавістю розглядають «Чайку». За якийсь час знову пролунав голос:

— Увага… Подаємо допомогу. Наготуйте линву!

Круто розвернувшись, міноносець пройшов повз «Чайку». Міхаел наготував міцний сталевий трос, прив'язав до нього лінь і, коли міноносець знову наблизився до лівого борту вітрильника, щосили, кинув лінь назустріч міноносцеві. Проте лінь упав у воду. Хлопець витяг його на палубу й, зачекавши, коли міноносець знову надійде ближче, кинув удруге. Але й цього разу лінь не долетів до палуби корабля. Нараз хлопці знов зачули голос своїх рятівників: