Читать «Команда "Синьої чайки"» онлайн - страница 37

Міхаел виліз на самий вершечок щогли й припнув там вимпел з написом «Синя чайка». Анте підійшов до мотора, запустив його, й нова, велика «Синя чайка» гордо попливла ген у відкрите море.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

розповідає, як команда «Синьої чайки» вчилася морської справи

Так почалося нове життя команди «Синьої чайки».

Анте більше не вагався. Він назавжди покінчив зі своїм злочинним минулим і наче прокинувся до справжнього, чесного людського життя. Щоб хоч якось спокутувати свою провину перед Івовим батьком, Анте вирішив, перше ніж віддатися до рук правосуддя, зробити з оцих хлопців вправних моряків. І він з великим натхненням узявся до діла.

А праці було невпрогорт. Недосвідченій людині в голові запаморочилося б од усіх тих линв, вітрил, кнехтів, драбин та люків! Але хлопці незабаром уже вміли вправно розвивати вітрила, спритно лазити по линвах, стояти біля штурвала. Вони вчилися розпізнавати напрям морського вітру й плисти під вітрилами, обертаючи собі на користь кожен подув вітерця. З розвиненими білими вітрилами їхня нова «Синя чайка» була така гарна й пишна, що хлопці не могли намилуватися нею. Коли наставав штиль, включали мотор.

Анте вчив їх читати морські карти, користуватися секстаномі компасом, пояснював будову мотора. Найбільше цікавився мотором Міхаел.

Хоча хлопці вже дуже скучили за домівкою, «Синя чайка» незмінно тримала курс у відкрите море, на південний схід. І лише тут, серед морського безмежжя, хлопці повною мірою збагнули могутню красу моря…

Іво не знав утоми — він без упину про все розпитував, усе хотів знати. Міхаел ніяк не міг дочекатися, коли на морі знов настане штиль і можна буде включити мотор. Гуркіт мотора був для нього найсолодшою музикою. Хлопець без кінця чистив до блиску мотор і, здається, ладен був навіть спати біля нього. А з Юре вийшов справдешній кухар — він цілими днями залюбки порався біля корабельного вогнища. Франьо й Перо давали лад на кораблі — вони самовіддано драїли палубу, знали, де що лежить, куди веде той чи той люк, і найспритніше за всіх лазили по реях. А Петер наче прилип до штурвала.

— Два румби праворуч! — командував Анте, й Петер на млі ока виконував команду.

— Єсть два румби праворуч! — відказував він поважно, як справжній штурвальний.

За наказом Анте «Синя чайка» прямувала до улцинської гавані, останнього порту на югославському узбережжі. Там Анте мав родичів і чимало знайомих моряків. Ніхто в Улцині не знав про спосіб його життя протягом останніх років, бо Анте здебільшого тримався інших місць і плавав під чужим ім'ям, йдучи відкритим морем, «Синя чайка» збочила до Апеннінського півострова й зробила зупинку в Бріндізі, щоб спродати контрабандні товари. Тривалу плавбу Анте використав для того, щоб добряче вишколити хлопців. Анте так звик до них, що вже почав був потроху забувати своє колишнє життя. А в голові його снувалися нові й нові плани.

Ці хлопці, міркував він собі, перш за все рибалки, рибалки з діда й прадіда. Рибальство у них у вдачі, воно, так би мовити, дісталося їм у спадщину, й вони ніколи не проміняють цей свій труд на який інший. Отже, треба буде в Улцині на гроші, вторговані за товар, переобладнати колишній «Метеор» у справжнє рибальське судно. Доведеться придбати глибинну сіть, кількасот метрів сталевого троса й тралову лебідку, що підключатиметься до мотора. В трюмі можна влаштувати льодовню на збереження риби. Стару «Синю чайку» — баркас, який вони тягнуть за собою на буксирі, треба буде продати, а гроші за неї також використати на переобладнання нової «Чайки». Це буде знаменитий корабель, на якому хлопці могтимуть рибалчити по всій Адріатиці. До них, певне, пристануть усі рибалки з їхнього селища — адже це буде справа в тисячу разів зисковніша за рибальство при березі з малими сітями.