Читать «Команда "Синьої чайки"» онлайн - страница 39

Сіть заплетена морською травою, вимазана мулом. Мотор поволі підносить її щораз вище на прилаштованих до щогл блоках.

Вода заливає палубу. Тепер до роботи! Важкенько доводиться хлопцям! Палуба слизька, усі вмить промокли до рубця. А що вже терплять рибалки, коли лютує шторм, або взимку, коли мороз діймає аж до кісток!.. Чаїна зграя кружляє над кораблем. Чорні дельфіни пустують у хвилях, мабуть, зачувши багату гостину. Нарешті сіть повисла над палубою. Анте приступив до неї, розв'язав долішній кінець, і все, що було в сіті, висипалося на палубу. Б'є хвостами риба. Чого тут тільки немає — велика й мала, груба й тонюсінька, розплатана й головата, сіра, блакитна, червона! Якісь хижаки з велетенськими пащеками, кілька накостричених морських кішок, неповороткі морські павуки, каракатиці, губки, дивовижні морські зірки, їжаки та байдужі драглисті мешканці темного дна. І все це ворушиться, перекидається, б'ється об палубу…

І знов Анте повчає хлопців:

— Оцю рибу скидайте до цього коша, а ту — он до того, павуків збирайте окремо, каракатиць — он туди…

А все непридатне до вживання — геть за борт! І враз чайки, здіймаючи шалений галас, заметушилися, б'ючися за ласий шматок.

Добрячий вилов принесла сіть.

Ось воно — справдження батькових мрій!

Про таку ловитву рибалки з Чайчиного острова могли тільки снити! І серця хлопців сповнилися глибокої вдячності до Анте. Так, він став для них і вчителем, і опікуном, і другом.

Коли ввечері, після важкого трудового дня, хлопці сиділи на палубі, Анте знову розповідав їм про нові й нові цікаві речі, про які повинен знати кожен моряк. Хлопці дізнавалися від нього про життя мешканців моря, про звички, властиві тій чи тій рибі, про морські течії. Анте пояснював, як виникають циклони, знайомив з навігаційними правилами. А хлопці слухали його з цікавістю й захопленням.

Вони ставали синами великого моря…

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

розповідає про трагічну смерть людини зі шрамом

Тепер хлопці почали ладнатися додому. Вони сумували за домівкою, за кожної нагоди згадували своїх рідних і часом бувало, що дехто з них потай утирав непрохану сльозу або навіть і хлипав десь у кутку. Але спільне життя, незвичайні та небезпечні пригоди, зажиті ними, з'єднали хлопців у міцну сім'ю й помагали долати тугу за домівкою. Та ще їх надихала думка про те, що вони не збиточники, які повтікали з дому, аби погультяювати. Вони чесно працюють і наполегливо вчаться, щоб стати спритними й досвідченими рибалками, на радість і гордість усього Чайчиного острова.

Не менше натхнення опанувало й Анте. Він знав, що його чекає незабаром, та серед своїх хлопчаків забував про все лихе. Тільки згадка про близьку розлуку глибоко засмучувала його.

За кілька днів до різдва корабель підняв якір. Колишній «Метеор» не можна було впізнати. Свіжа синя фарба, що вкривала його борти, яскріла під променями сонця, на кормі гордо майорів югославський прапор, на вершечку фок-щогли тріпотів синій вимпел екіпажу, а попереду, на носі корабля, яскраво-червоною фарбою виблискувала нова назва: «Синя чайка».