Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 25

Кхогендронатх Митро

О раджо Кансо, Твій рід буде знищений! Твій погубитель З'явився на світ.

Серед співаків стояло двоє скрипалів у мусульманському «одязі. Припавши до скрипок і зажмурившись, вони водили смичками.

— Насувається буря, стережіться! — зненацька пролунав чийсь хрипкий голос.

Майже в ту мить велетенське шатро разом з ліхтариками зірвалося з вірьовок і спробувало полетіти до неба. Огорнуті густим димом, затанцювали ліхтарики. Небо розпанахала блискавка, вдарив грім…

Буря, буря йде! Налетів холодний вітер. Бхомболові було так жарко, що тепер він відчув велике полегшення. Хлопець любив грозу.

Глядачі миттю зникли. Тільки шатро, лопочучи, підстрибувало за кожним поривом вітру. Невдовзі почався дощ. Та Бхомбол був уже на веранді в пана Рая.

На ніч він влаштувався там же на маті. Виспався хлопець чудово.

14. У СВЕКРА ПАДМИ

Настав ранок. Ворона, закаркавши, збудила тих, що спали на веранді. Одні повставали, інші й далі лежали собі, позіхаючи і похрускуючи пальцями.

Бхомбол підвівся й побачив, що надворі вигодинилось. По всьому небу неначе хто розкидав легенькі хмарки.

Бхомбол вийшов на дорогу, яка вчора привела його сюди. Край села йому стрівся селянин.

— Я дійду цією дорогою до станції? — спитав хлопець.

— До станції? Хіба там станція?

— А куди ж мені йти?

— До Шалукданги. Сюди не ходять поїзди.

— А вчора один чоловік сказав мені, що до залізниці треба йти в цей бік.

— У цей бік? — повторив селянин. — Хоча так… Кантінагар там, за ставом. А ти куди прямуєш?

— До залізниці.

— А що тобі там потрібно? Ти що, поспішаєш на поїзд?

— Еге ж, — відповів Бхомбол.

— Але ж там ходять тільки вантажні поїзди. Ти хочеш сісти на нього? От баламут!

Бхомбол промовчав.

— Ти чий? — розпитував далі селянин. — Мабуть, прийшов до пана Рая? Гайда додому! Приїхав до родича в гості і пустуєш!

Бхомбол зрозумів, що справи його кепські, і знову повернувся в село. На другому кінці села він побачив дорогу, яка йшла греблею в південно-західному напрямку. В далині мрілося друге село. Це, очевидно, був Кантінагар. По дорозі вервечкою рухалися запряжені волами хури з джутом.

На одній хурі сиділо двоє селян. Один із них, затуливши вуха долонями, голосно співав:

Не кажи мені більше про Крішну…

Бхомбол пішов услід за возами. Ех, вилізти б на воза! Але хури через милю звернули на схід. Хтозна, яке там село…

Бхомбол ішов старою дорогою. Милі через три знову показався канал, за каналом неподалік видно було село.

Біля самої води цвіла трава каш. За каналом розкинулись неозорі рисові поля. Три буйволи залізли по шию у воду, заплющили очі і блаженно сопіли. На цьому березі каналу купалися й плавали пастушата. Деякі, скинувши одяг, ловили ним рибу. Трохи далі здіймався вузенький бамбуковий місток. Під містком було зовсім мілко. Селянки, зайшовши в воду, мили голови. Інші, сидячи на березі, прали брудну подерту білизну і балакали про хатні справи. На перилах містка сидів зимородок. Він мав надзвичайно серйозний вигляд, ні на що не звертав уваги, неначе розв'язував про себе якусь складну задачу. Несподівано він пірнув у воду і вилетів на верхівку бамбукового дерева з рибинкою в дзьобі; проковтнувши здобич, птах знову замислився.