Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 23

— Давай, давай! Покажи йому!

Бхомбол підбіг до забіяк і розборонив їх. Тієї ж миті вдарили в барабан, сповіщаючи про початок вистави. Всі кинулися на звуки барабана.

Бхомбол пішов слідом за всіма і побачив, що спектакль ще не почався. Глядачі несамовито галасували й метушилися. Кожному хотілося сісти якомога ближче. Хлопчаки повмощувалися біля бамбукової огорожі.

Якийсь чоловік з блідим обличчям, у шовковій сорочці, з довгим пробором на голові, сигаретою в роті і палицею в руці, гукав:

— Пропустіть дітей наперед!

Очевидно, це був Раїв син.

Бхомбол пройшов повз дорослих і сів поряд з хлопцями. Потроху просуваючись уперед, він опинився в першім ряду. Нарешті на сцені з'явилися музиканти з фісгармонією, скрипками, барабанами і цимбалами. Деякі з них курили. Їх готуванням, здавалося, не буде кінця-краю. «Коли ж початок!» — хвилювалися глядачі. Ставало жарко.

Зненацька загриміла музика. Звуки барабана наче відлунювали в грудях.

13. ВИСТАВА

Концерт був у повному розпалі. Схилившись над барабанами, барабанщик щодуху гамселив по них обома руками. Дивлячись на нього, можна було подумати, що він зовсім знесилів. Слухачам уже от-от мав урватися терпець. Неждано музика замовкла. По майданчику прокотився стриманий гомін. Тепер уже, мабуть, появляться артисти.

Бхомбол крутив головою на всі боки, щоб не проґавити, коли вийде раджа в короні з пір'я і з ним сінніасі із жмутком волосся на маківці.

— Он іде посланець Вішну! — закричав хтось.

Всі одразу повернулися в той бік.

— Де він? — пролунав чийсь голос.

— А он, бачиш, біла борода?

— Тьху! Та це ж Нітаїв дядько — Удхоб Халдар!

Хлопчаки зареготали. Минуло ще кілька хвилин напруженого очікування. Праворуч на|^ матах і лавках сиділи поважні люди. Нарешті прийшов і пан Рай. Знову заграла музика. Біля Бхомбола сиділо кілька дорослих хлопців.

— Зараз почнеться, — сказав один із них.

— Звідки ти знаєш? — спитав другий.

— Пан Рай прийшов.

Він мав рацію. Музика звучала недовго. Не встигла вона замовкнути, як з натовпу показалися артисти. Нарада, Вішну, Лакшмі і хтось іще. Мабуть, чи не сторожа.

Побачивши акторів, глядачі ще дужче захвилювалися. Господар трупи сів прямо перед Бхомболом.

— Принеси стільця для Вішну, — сказав він своєму сусідові.

Той, зігнувшись, порачкував із натовпу, потім звівся на ноги і, клацнувши пальцями, звернувся до добродія Рая:

— Хазяїне, потрібен стілець.

— Потрібен стілець, стілець для Вішну! — одразу ж загорлав хтось хрипким голосом.

— Виходить, Лакшмі повинна буде стояти? — спитав господар трупи.

— Тоді два стільці.

Над головами глядачів пропливли два стільці. В одного було очеретяне сидіння.

Вішну й Лакшмі посідали. Нарада почав говорити. Але глядачі так галасували, що слів його ніхто не чув, тільки видно було, як він розмахує руками і трясе бородою.