Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 28

Славі Ковачев здригнувся і почервонів.

— Дозвольте відповісти на ваші запитання по порядку. — Він втупив очі в килим. — Біля пам'ятника патріархові Євтімію я втратив з очей лікаря Тошкова. На стоянці таксі він сів у машину і помчав до Руського бульвару. Я негайно рушив за ним на іншій машині, проте на перехресті спалахнуло червоне світло світлофора, і ми змушені були зупинитись, щоб пропустити трамвай. Коли колія звільнилась, я наказав шоферові їхати швидше, але машина з лікарем уже зникла. Я вважав за краще повернутися на стоянку. Через п'ятнадцять хвилин прибула машина, в якій їхав лікар. Із слів шофера я зрозумів, що Тошков схитрував. Замість того, щоб поїхати в потрібному йому напрямі, він зійшов біля Центрального універмагу на бульварі Георгія Димитрова. По-моєму, лікар відчував небезпеку, але не мав можливості діяти негайно. Тошкову потрібен був час, щоб обдумати, як у такій обстановці усунути Венцеслава. Цілком можливо, лікар пішов порадитися з кимось із своїх людей. Щоб знайти ціанистий калій і встановити зв'язок з Ракіпом Колібаровим, теж потрібен час. Цим Тошков займався до десятої години ранку 27 серпня. Що ж до мене, — Славі Ковачев знизав плечима, — то я тільки сьогодні усвідомив деякі речі, тому і не просив дозволу на арешт Петра Тошкова. Проте я надіслав шифровану радіограму в Смолян, наказавши не зводити очей з Ракіпа Колібарова.

Полковник Ванов записав щось у блокноті, потім звернувся до Абакума:

— Ну, а у вас, товаришу Захов, є гіпотеза відносно цієї справи чи ви згодні з висновками товариша Ковачева?

8

Абакум підвівся, розпростав плечі і почав повільно ходити вперед і назад по кабінету.

— Учора, здається, я вам сказав, що знаю декого з працівників Центру. Мій приятель Анастасій Буков, дільничний ветеринарний лікар з Триграда, який зараз у відрядженні в Софії, познайомив мене із завідуючим відділом «Ліки та постачання», чудовою людиною, лікарем Петром Тошковим.

Полковник стрепенувся і підвів брови:

— Прикметник «чудовий» ви ставите в лапки. Так же?

— Зовсім ні! — Абакум нахмурився і трохи помовчав. — У мене немає ніяких підстав ставити це слово в лапки. Принаймні тепер. А мій скромний життєвий досвід підказує, що поруч з ім'ям цієї людини й надалі не буде потреби ставити лапки.

— У своєму викладі я спирався виключно на факти, — зауважив Славі Ковачев. — Вам довелося б спростувати їх пункт за пунктом, а це неможливо.

Абакум запалив цигарку, і на губах його промайнула звичайна поблажлива посмішка. Але цього разу в ній не було добродушності і незлобивості — від неї віяло холодом, а цей холод не віщував нічого доброго.

— Товаришу Ковачев, — почав він, ходячи по килиму, — насамперед дозволю собі, якщо товариш полковник не заперечуватиме, зробити вам кілька компліментів відносно вашого методу. Ви, очевидно, виявляєте блискучі здібності у збиранні і нагромадженні фактів. Я почув багато нових подробиць, яких досі не знав. Вітаю вас і висловлюю вам свою вдячність. Особливо цінними для мене були відомості про тих двох таємничих людей, які вчора вранці стежили за складом. А те, що ви помітили відсутність Петра Тошкова на роботі і встановили точний час його повернення в кабінет — надзвичайно важливо для дальшого ведення слідства. Як я вже сказав, у збиранні і нагромадженні фактів ви дуже старанні і виявляєте безперечний талант.