Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 30

— Фантазія, — скептично посміхнувся Славі Ковачев.

— Коли я узагальнюю факти і створюю гіпотезу, то вдаюся до фантазії. Цього не заперечую. Але коли спостерігаю, я тільки математик і оперую речами з точністю до одного сантиметра. Говорю все це, щоб спростувати вашу гіпотезу, яка свідчить, що ви спостерігаєте поверхово і не вмієте бачити головного. Наприклад, ви помітили склянку і після того, як довідались від лікаря Аврамова, що на склянці немає слідів ціанистого калію, перестали цікавитись нею. Ви взагалі про неї забули, задовольнившись тим, що приписали їй якийсь психологічний вплив — це гарно, навіть поетично. Але, додержуючись логічного шаблону: «В склянці немає слідів ціанистого калію, — отже, вона не становить речового доказу», — ви не вважали за потрібне дослідити її, зробити об'єктом серйознішого і глибшого спостереження. А коли б ви зробили таке спостереження, то побачили б на краях склянки дуже цікаві сліди.

— Не було ніяких слідів, — хитнув головою Славі Ковачев.

— Це залежить від того, як дивитись, — холодно посміхнувся Абакум. — Далі. Ви стали на коліна поруч з трупом Венцеслава на килим і не помітили, що на цьому самому килимі, ліворуч від трупа, є широка мокра пляма. Ви не звернули уваги на те, що в тому місці від килима відрізано вузьку довгасту смужку.

— Зайві, непотрібні подробиці! — знизав плечима Славі Ковачев.

— Але чому ви нервуєте? — всміхнувся Абакум. Цього разу його усмішка була якоюсь занадто лагідною.

— Треба спокійно слухати, — сказав Ванов.

— Але він нас закидав зайвими подробицями, а сам ще й досі не конкретизував, чому вважає свого приятеля Петра Тошкова не винним! Навіщо гаяти дорогоцінний час?

По обличчю Абакума пробігла тінь. Воно наче ще більш загострилося, а в блакитних очах з'явився стальний блиск.

— Товаришу полковник, — сказав він спокійно, не підвищуючи голосу, зупинившись серед кабінету, — я займатимусь цією справою навіть тоді, коли ви, гадаючи, як мій колега Славі Ковачев, що я виявляю небезсторонність, бо лікар Петр Тошков — мій знайомий, можливо, вважатимете за доцільне усунути мене від службового слідства. Це анітрохи мене не засмутить. Нехай мене усунуть. Я і тоді зумію зробити все, щоб врятувати життя і честь невинної і дуже корисної людини.

— Гм! — посміхнувся Славі Ковачев. Полковник постукав по столу.

— Товаришу Захов, — сказав він, — коли б навіть Петр Тошков доводився вам рідним братом, я однаково не усунув би вас від службового слідства. Прошу, розповідайте далі, але конкретніше. Тут товариш Ковачев має рацію. Ви повинні навести конкретні докази невинності Тошкова, так само як товариш Ковачев навів конкретні докази його провинності. Говоріть.