Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 26

Сміявся Абакум. Реготав, не стримуючись, від усього серця, закинувши назад голову.

Похмуре обличчя полковника Ванова почервоніло.

— Прошу пробачення! — підвівся Абакум. — Мені ніяково за цей недоречний сміх. Але я раптом уявив собі, як колега Ковачев здивувався, побачивши ім'я Ракіпа, і мені стало смішно.

— А по-моєму, ви даремно смієтесь, — кинув полковник.

— Навпаки, я не дуже здивувався, — сказав Славі Ковачев, і в його голосі прозвучала усвідомлена власна гідність, — бо я вже догадався, як згодом повернеться справа. Петр Тошков зрозумів, що йому загрожує провал, і тому вирішив позбутися свого головного співучасника. Лікар почав переконувати Рашкова, що становище безнадійне і що його чекає суд, а може й шибениця. Очевидно, Венцеслав Рашков спробував прикритися розпорядженням від 4 березня, яке він одержав од лікаря. Але з цього нічого не вийшло. «Не покладай надій на листа, — мабуть, сказав йому лікар Тошков. — Це звичайнісінький папірець. У мене є копія за тим самим номером і за тією ж датою, і в копії зазначено, як справді треба зберігати вакцину, а твій оригінал підроблений. Ти сам його написав, підробив мій підпис, а справжній оригінал знищив». Потім лікар запропонував начальникові складу перейти кордон, розраховуючи, що Колібаров зуміє справитися з хлопчиськом. Тошков дав йому грошей на придбання мотоцикла, позначив шлях до Триграда на карті і назвав людину, яка мала провести Рашкова за лінію кордону. Але тут трапився непередбачений випадок: зникла карта. Записавши ім'я і прізвище Ракіпа Колібарова своєю власною рукою, Венцеслав тим самим підписав собі смертний вирок: і завідуючий відділом, і начальник складу були певні, що карта попала до рук міліції. Близько сьомої години вечора шпигуни розстаються біля пам'ятника патріархові Євтімію. Лікар обіцяє зайти до Рашкова вранці. Отже, поспішна ліквідація Венцеслава стає питанням життя і смерті для Петра Тошкова.

27 серпня на початку одинадцятої години лікар приходить до Венцеслава, але проникає до його кабінету не через головний вхід, а через вікно подвір'я. Він замикає двері і пошепки сповіщає Рашкова, що на протилежному боці вулиці, напроти головного входу, стоять два агенти. Венцеслав також бачив їх уранці, коли йшов на роботу. Між іншим, мій помічник теж помітив цих двох таємничих людей, але подумав, як і слід було сподіватися, що це працівники органів Державної безпеки. Проте, як ми з'ясували, органи Державної безпеки не посилали до складу нікого. Для мене й досі лишається таємницею, що то були за люди і хто їх послав стежити за складом.