Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 27

Почувши, що незнайомі все ще стоять біля входу, Венцеслав зовсім втратив розум. Він злякався і впав у фізичний і душевний транс, у повний і безнадійний відчай, Рашков провів перед цим безсонну ніч, бо його гнітила жахлива невідомість, що нависла над ним. Він знервувався, став безвільний, і лікар зумів скористатися з його психологічної безпорадності. Тошков підсунув йому отруту, і Венцеслав вирішив таким способом врятувати своє ім'я і честь сім'ї. Можливо, він вагався якусь мить, відчуваючи інстинктивний страх перед смертю. Тоді Петр Тошков, мабуть, пояснив йому, що ціанистий калій убиває швидше і не так болісно, як мотузок шибениці. Вони розмовляли кілька хвилин, стоячи біля письмового стола. І ось Петр Тошков підходить до етажерки, бере графин, наливає в склянку води. Шум води примушує Венцеслава усвідомити всю безглуздість опору. Він відчуває, що доля його вирішена, підносить руку до рота і ковтає отруту. Перед ним склянка з водою. Венцеслав одним духом випиває воду і ставить порожню склянку на стіл.

А лікар, не дивлячись на нього, вилазить через вікно на подвір'я і біжить по траві до огорожі. Через півгодини він уже в своєму кабінеті. Мої люди вчора бачили, як Тошков, спітнілий, з червоним обличчям, крадькома, щоб його ніхто не помітив, піднявся з чорного ходу на третій поверх у свій кабінет. Він намагався замаскувати, приховати свою відсутність на роботі. Лікар знав, що медична експертиза точно встановить годину отруєння Рашкова і тому постарався бути в цей час у своєму кабінеті. Словом, поспішив забезпечити собі алібі.

Ось так, на мою думку, розвивались події протягом цих кількох днів.

Славі Ковачев витер спітнілий лоб, глибоко зітхнув і кинув погляд на полковника.

— Усе це дуже цікаво! — сказав Ванов і деякий час задумливо мовчав. — Але чому після того випадку з картою Петр Тошков не діяв одразу, негайно, як зробила б людина, що опинилась у його становищі, а відклав виконання свого плану на наступний ранок і до того ж на час після десятої години? — Полковник знову помовчав. — Адже на другий день до десятої години органи Державної безпеки» могли б схопити і Венцеслава Рашкова, і Ракіпа Колібарова. Диверсанти напевно передбачили б, що при такому швидкому і нестримному поширенні ящурної епідемії органи Державної безпеки діятимуть одразу, використовуючи кожен слід, який їм пощастить помітити. Чим пояснити повільність дій Петра Тошкова та й ваших дій, товаришу капітан?