Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 132

— Ви говорили з ним?

— Від нього я дізнався про все це — і про конкурс, і про квиток. Він допоміг їй занести речі у вагон.

— Прекрасно! — сказав Абакум. — Відомості чудові. Ви навіть не уявляєте собі, які вони чудові! Тепер у мене до вас ще таке прохання. Подзвоніть негайно в місто Кулу і спитайте, о котрій годині виїхала мати Ліляни в Софію. Про це легко можна дізнатись у її домашніх.

— Але якщо вона приїхала сюди ранком, то, безумовно, їхала вночі! — не стримався лейтенант.

— Прошу вас, облиште своє «безумовно»! — трохи різко відповів Абакум. — Я б хотів знати, коли вона виїхала в Софію, ви зрозуміли мене?

— Зрозумів. Ви хочете знати, коли мати Ліляни виїхала з Кули, — відповів лейтенант.

— Саме так, — підтвердив Абакум. — І через чверть години, лейтенанте, коли прибудете до мене з цими відомостями, не забудьте принести фотографію Ліляни — хочу побачити, як виглядає ця радистка. Ви запам'ятали?

— Запам'ятав: відомості і фотокартку Ліляни, — повторив лейтенант і замовк, чекаючи нового доручення.

— Дійте! — наказав Абакум.

Він поклав трубку і знову сів у крісло.

Друга половина дня була повна несподіванок. Лейтенант Марков прийшов через півгодини. Фотографія, яку він приніс, була маленька, для документів і Абакум скористався лупою, щоб розглядіти її краще, З картки на нього дивилась білява молода жінка з майже хлопчачою зачіскою. В неї був високий спадистий лоб, тонкі брови, які майже зрослися на переніссі, губи — теж тонкі, трохи випнуті і напіввідкриті — ознака загостреної і болісної чутливості. І ці неврастенічні губи, і ці неприродно розширені очі і пильний погляд — створювали враження, що вона схильна до екзальтації. Але в цілому на фото було правильне, інтелігентне обличчя.

— Ну, — спитав Абакум, показуючи на фотографію, — що ви думаєте про цю особу?

— Гарна дівчина, — відповів лейтенант.

Абакум невиразно усміхнувся і похитав головою. Потім спитав про матір. Лейтенант ніяково опустив голову.

— Управління міліції твердить, що вона цього ранку виїхала у напрямку Відіна рейсовим автобусом, який рушає з Кули о п'ятій годині сорок хвилин.

— Це неможливо! — розсміявся Абакум. — Пам'ятаєте, що ви тільки-но сказали мені? Ви сказали, що мати Ліляни приїхала в Софію нічним поїздом. А нічний поїзд відправляється з Відіна у Софію о восьмій годині вечора. Ось вам розклад, подивіться! Щоб сісти на нічний поїзд, зовсім не треба виїжджати з Кули на світанку. Так же? Отже, той, хто хоче їхати в Софію нічним поїздом, повинен вирушити з Кули автобусом, який відходить або о чотирнадцятій тридцять п'ять, або о п'ятнадцятій тридцять сім. Як ви поясните цей випадок?

— Є тільки одне логічне пояснення, — сказав лейтенант, — причому дуже просте: міліція помиляється. Її твердження, що мати Ліляни виїхала з Кули сьогодні вранці, не відповідає дійсності. Мати Ліляни виїхала з Кули вчора після полудня. І потім сіла у Відіні на поїзд, який іде в Софію вночі. Якби вона виїхала з Кули сьогодні вранці, то тепер була б ще на Відінському вокзалі, бо денний поїзд на Софію відправляється з Відіна о тринадцятій тридцять чотири. А тим часом мати Ліляни ходить по софійських вулицях і приймає ванни в Овчій купелі. Отже, інформація кульської міліції помилкова. Якщо вас цікавить ця подробиця, я поговорю з Кулою вдруге і примушу тамтешню міліцію визнати свою помилку.