Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 134

Але де в цю мить Ліляна-Ніна? 1 хто ота жінка-двійник її матері, яку помітили сьогодні біля будинку на вулиці Гурко?

Абакум уже дав відповідь на ці два питання. Він вивів її теоретично з рівняння з відомими і невідомими. Тепер треба було діяти. Час зустрічі Асена з спеціальним посланцем закордонного центру наближався.

Перед тим як вийти, Захов спитав по телефону полковника Ванова, чи пощастило розшифрувати радіограму, і дістав негативну відповідь. Ця коротка розмова, звичайно, велась з допомогою умовних слів.

Машина привезла Захова на ріг бульвару Толбухіна і вулиці Гурко. Ступивши на тротуар, Захов розкрив парасольку, нахилив її вперед, щоб сховати обличчя, і швидко пішов до будинку, в якому жила Ліляна. Увійшовши в під'їзд, він спокійно піднявся по сходах і зупинився перед її квартирою. Поки закривав парасольку, роздивився секретний замок. Абакум знав такі замки і без усяких зусиль відімкнув його універсальною відмичкою. На це пішло не більше часу, ніж коли б він відмикав замок звичайним ключем. Захов робив усе спокійно, без шуму і без будь-яких ознак нетерпіння, наче стомлений і чимсь незадоволений, входив у власну квартиру.

Зачинивши за собою двері, Абакум спустив запобіжник замка. Потім постояв деякий час нерухомо, затамувавши подих, увесь перетворившись у слух.

Передпокій, куди він зайшов, був маленький, квадратний, темний, майже пустий. Тут стояла тільки стара кругла вішалка. Але на ній нічого не висіло, і це навівало почуття сумної самотності та порожнечі.

Ліворуч входу і прямо виднілися двері, пофарбовані вицвілою коричневою фарбою. Абакум пригадав розташування будинку: двері навпроти входу ведуть у кімнату, вікна якої дивляться на вулицю. І оскільки квартира однокімнатна, то легко можна було догадатись, що другі двері ведуть у внутрішнє приміщення, на кухню.

Стараючись не шуміти, Захов трохи прочинив двері в кімнату. Потім ледве чутно постукав. Ніхто не відповів. Тоді він відчинив двері ширше: в кімнаті панувала напівтемрява, як і в передпокої, бо вікна були завішані занавісками. Все ж можна було розглядіти шафу, яка закривала кут між східною і північною стінами, туалетний столик з високим дзеркалом в узорній рамі, ліжко і обабіч нього — два пуфи. Серед цієї скромної обстановки увагу Абакума привернула тільки одна річ: на білій ковдрі — купа жіночого одягу. Сполучення речей в ній було досить дивним: чорна спідниця з грубої шерсті, в'язана кофта, безрукавка з товстого домотканого сукна і серед цього одягу старої селянки — нарядна тонка білизна міської дівчини. На килимчику перед ліжком поряд дві пари панчох — одні зв'язані з чорної колючої вовни, другі — нейлонові, ніжні, прозорі.

Абакум посміхнувся і похитав головою. Він вийшов з кімнати навшпиньках і припав вухом до інших дверей — до тих, що були з лівого боку від входу. Звідти не долинало жодного звуку. Крізь щілину в замку просочувалась пара — її тоненькі струмочки з'єднувались і утворювали хмаринки в холодному повітрі. Пахло гарячою водою і запашним туалетним милом. Певно, поруч з кухнею була ванна, і з неї виходила гаряча пара. Видно, там хтось купався. Той «хтось», без сумніву, був власником одягу, який лежав на ліжку.