Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 71

Сотник виявився стійкішим: налив усім у чарки, поставлені Семенюком, почекав, поки Зіна принесла з кухні ковбасу й холодець, і тільки тоді, мовивши коротке «будьмо», вихилив чарку й непоспішливо закусив помідором. Потім переклав собі мало не півтарелі холодцю і почав мегелити його жадібно, плямкаючи губами й ні на кого не звертаючи уваги.

Коли вгамували перший голод, Семенюк, який дивився поблажливо, налив ще по чарці й запропонував:

– За нашу справу, панове, за справу, яка не обходиться без втрат, але ж ми боремось і сподіваємось на краще!

Сотник вихилив чарку одразу, зрештою, йому, було байдуже, за що пити: самогон господар поставив непоганий, і він смакував Мусі, а Юрко відсунув свою чарку й взявся до ковбаси. Семенюк спробував був заперечити – мовляв, за справу ж, але Муха підтримав хлопця:

– Не п'є він, і не треба вмовляти, бо нам більше зостанеться. – Він весело зареготав і глипнув очима в бік кухні, в дверях якої з'явилася господиня із сковорідкою підсмаженої картоплі. Коли вона встигла це зробити, було таємницею, але факт залишався фактом, картопля парувала й пахла підсмаженим салом, вона викликала ентузіазм не тільки в гостей, Семенюк, який, певно, вже повечеряв, але був не від того, щоб повторити все спочатку, наклав собі півтарілки й налив ще під картоплю, та й грішно було б не випити під неї, бо засмажила її господиня із знанням справи, й великі шкварки лежали в ній.

Тепер випила й Зіна, вона присіла на край стільця, пила, маніжно випнувши губи, здавалося, з огидою, але вихилила чарку до дна, закусила помідором і почала пробачатися за скромний стіл.

Звичайно, він програвав у порівнянні з Сорочиним застіллям, але Юрко цілком законно обурився і висловив своє обурення, може, дещо запально, проте саме ця запальність і припала до душі господині, бо сама підклала хлопцеві холодцю і підсунула ковбасу – справжню домашню ковбасу з часником у топленому салі.

Юрко вже наївся, проте від ковбаси не зміг відмовитися, поклав шмат і посміхнувся господині, але та, либонь, не помітила його посмішки, бо зайнялася вже сотником.

Муха сидів, відкинувшись на тверду спинку грубого стільця, очі в нього блищали, і всім виглядом своїм він наче виказував умиротворення і задоволення життям. Що значить нарешті напитися і наїстися, подумав Юрко, одразу забуваються всі неприємності.

Господар, наливши по останній чарці, нарешті почав розмову:

– Я вже казав: ми чекали на вас учора, точніше – люди, яких закинули звідти. їм нетерпеливиться…

Сотник невдоволено відсунув чарку, скосувавши на господиню, і зауважив:

– То справа, прошу я вас, делікатна, і…

– Киньте, – обірвав його Семенюк, – перед Зіною не можна критися, Зіна в курсі всіх наших справ, через неї триматимете зв'язок зі мною.