Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 86
Ростистав Феодосьевич Самбук
«Певно, – подумав Бобрьонок, – це один, з видів самозахисту. Зрештою, що їй лишається робити?»
Майор обійшов стіл, який відгороджував його від кармелітки, сів навпроти і запитав:
– Чим ви можете пояснити, сестро Надіє, що у вашій скрині зберігалися шифрувальний блокнот і радіолампи? Кармелітка відірвалася від чоток одразу й підвела на майора напружений погляд. Їхні очі зустрілися лише на мить, черниця одразу опустила їх, але Бобрьонок устиг прочитати в них тривогу й запитання – певно, сестра Надія напружено думала, що відомо цьому настирливому майорові: адже прийшли до монастиря недаремно і старший лейтенант точно вказав на неї. Крім того, вже питали про будинок у Вишневому завулку… Виходить, в чомусь вона схибила, однак у чому?
Зітхнула й, либонь нарешті обравши лінію поведінки, одповіла:
– Не знаю, повірите мені чи ні, розумію, виправдовуватись важко, та казатиму лише правду.
Це буде вам тільки на користь, – підбадьорив її Бобрьонок.
– Гріх! – кармелітка перехрестилася. – Взяла на душу гріх і нехай бог простить мені.
– Якби тільки бог… – не утримався від іронії майор.
– У бога важче одержати прощення, – заперечила черниця – бо господь бог бачить усе.
Бобрьонок подумав, що він, звичайно, не бог, а відомо йому дай боже скільки, і кармелітка навряд чи дочекається від нього прощення.
– То в чому ж ваш гріх? – уточнив.
– Митрополит… – зітхнула черниця. – Святий отець Андрій дав мені ту скриню і сказав, що за нею прийдуть.
– Коли й хто?
– Це мені невідомо.
– А якщо б прийшов я? Сестра Надія похитала головою:
– Цей чоловік чи жінка мусили назвати пароль.
– Який?
– Сестра Ганна благословляє мене й просить молитися за неї.
– І ви не знали, що скриня має потаємне відділення? І що ховається в ньому?
– Це мене не обходило.
– А парфуми? І золоті речі? Ваші чи також були в скрині?
– Сестри-кармелітки дали обітницю бідності й не користуються парфумами.
– Для чого ж ви поклали до чужої скрині свої речі?
– Не все одно, де їм лежати! Там – зручніше.
– Скажіть, сестро Надіє, а що ви робили сьогодні у восьмому будинку Вишневого завулка?
– Я? – перепитала одразу. – Сьогодні на Вишневому? – Нервово смикнула чотки й стиснула бусинку. Однак одразу опанувала себе й відповіла розважливо:
– А-а, на Вишневому… Ви вже питали про це, ї я згадала: поРомилилася адресою. В одному з тих завулків метає мій хворий. Ці завулки так схожі один на одний…
Борьонок покивав головою, буцім погоджуючись, і запитав, втупившись у кармелітку:
– Ви, сестро Надіє, звичайно, не знаєте пані Грижовську й не чули про неї?
– Не чула, – ні на мить не збентежилась черниця.
– І ніхто не знає, – скрушно зауважив Бобрьонок, – хто ви насправді: сестра Надія чи пані Грижовська, котра роз'їжджає по місту на велосипеді…
– Ви мене з кимось переплутали, – одповіла черниця впевнено, і майор подумав, що цій жінці характеру не позичати й навряд чи вона добровільно зізнається в чомусь. Але все ж вирішив лишити їй якийсь шанс. Сказав рівно, навіть не без доброзичливості: