Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 87

– Я б радив вам зізнатися щиросердно у всьому, бо тільки таке зізнання може полегшити вашу долю. Ми знаємо значно більше, ніж ви гадаєте, і зовсім не дурники, як ввижається декому. Зараз ми візьмемо у вас відбитки пальців, гадаю, ви лишили їх і на шифрувальному блокнот. Я вже не кажу про рацію на квартирі у Вишневому завулку. До речі, вас дуже добре знають мешканці цього будинку, не кажучи вже про двірника Синяка. Впевнений: всі вони впізнають вас. Що скажете на це? Черниця нідвела на майора потемнілі люті очі.

– Цей Синяк – типове хамло й бидло, – одповіла з ненавистю.

– Ну, це вже із сфери емоцій, – заперечив Бобрьонок. – Як на мене, розумна й делікатна людина. Й дуже спостережлива. – Нахилився до кармелітки й перепитав: – Я так зрозумів: ви зізнаєтесь, що вели подвійне життя і зберігали в своїй кімнаті шпигунську рацію? Прошу назвати спільників. Хто поставляв вам інформацію? З ким тримали зв'язок?

– Чи не забагато хочете від мене?

– Ні, запитання тільки починаються.

– А якщо я не відповідатиму?

Бобрьонок із жалем покрутив головою.

– Сподіваюсь, ви знаєте закони воєнного часу?

– І те, що ви називаєте Смершем!

– Так, смерть шпигунам, – серйозно ствердив майор. – Ніхто не робить з цього таємниці.

– Дайте закурити, – попросила кармелітка.

Майор витягнув із шухляди коробку «Казбеку». Кармелітка жадібно схопила цигарку, й Бобрьонок дав їй прикурити.

– Скучили за куривом? – запитав.

– У цьому чернечому кублі можна було жити, – одповіла. – Найважче було обходитися без сигарет. – Затягнулася і додала: – Цигарки у вас якісь кислуваті…

– А ви що звикли курити?

– Болгарські сигарети.

– Радий би пригостити, та не маю. Однак ми відволіклися…

– Ви й справді гадаєте, що я когось викажу?

– По-моєму, у вас нема іншого виходу.

Шпигунка презирливо скривила губи:

– Ваша впевненість мені подобається.

Бобрьонок бачив, як билася в неї жилка на скроні, пульсувала часто-часто у такт приспішеним ударам серця – пя жінка, попри її зовнішній спокій, нервувала, але трималася з останніх сил.

– А що вам лишається робити? – запитав.

– Мовчати, – одповіла одразу.

– Але ж ви програли!

Грижовська затягнулася кілька разів цигарковим димом так, що загорівся картон, люто розчавила недопалок у попільниці і знову потягнулася до коробки.

– Ненавиджу! – вигукнула раптом. – Я вас ненавиджу, й ви з мене нічого не витягнете. Катуйте, я готова до всього!..

– От що, – перебив її майор різко, – досить істерик. Ви не в гестапо, й ніхто вас і пальцем не зачепить. Це ви звикли не церемонитися в методах допиту – давно вже переплюнули найсвятішу інквізицію.

Грижовська підвела руки, буцім хотіла відгородитися від Бобрьонка.

– Гестапо! – заперечила. – Там справді м'ясники.

– А ви?

– Я офіцер розвідки, і це – велика різниця.

Майор іронічно посміхнувся, подумав: «Цепелін» не згадує».

Я міг би навести факти, коли розвідка передавала полонених гестапо. Одна шайка-лійка…

– Можливо, – нараз зовсім несподівано погодилася Грижовська. – Хочете сказати, що винен – оддати повинен? Я готова до всього, але навряд чи витягнете з мене хоч слово.