Читать «Координати чудес» онлайн - страница 19

— Може, їм сподобалося, — висловив припущення Кармоді.

— А як їм про це дізнатися? Єдність зі мною — це Я, і вона неодмінно веде до втрати свідомості, яка реєструє цю єдність. Злиття — те саме, що й смерть, хоч і звучить набагато краще.

— Надзвичайно цікаво, — видихнув вражений Кармоді.  — Та ви, здається, хотіли обговорити зі мною якусь проблему?

— Достеменно так! Якраз я наближався до неї. Бачите, я, немов дитина, що занедбує ляльки, вже не бавився своїми народами, і потім я засів — метафорично, звичайно, — за роздуми. Єдиною темою моїх роздумів, звісно, був я сам. А справжньою проблемою було те, що ж мені далі робити? Невже я можу бути тільки Богом? Божий промисел я випробував — ніякого просвітку на майбутнє. Робота для вузьколобого маніяка. Мені потрібно щось інше, вагоміше, щоб краще передавало моє справжнє я. Тут я переконаний! І ось проблема, яку я ставлю перед вами: що мені робити з самим собою?

— Та-ак, — протяг Кармоді.  — Так, так. Ось у чому річ! — Він відкашлявся і глибокодумно почесав носа.  — Над такою проблемою слід добряче поміркувати.

— Для мене час не має значення, — заспокоїв його Меліхрон.  — В запасі у мене вічність. От у вас її, на жаль, — немає.

— Немає? Скільки у мене часу?

— Хвилин десять по-вашому. А потім з вами може статися щось не дуже для вас приємне.

— Що саме? І що мені робити?

— Гаразд, відвертість за відвертість, — уник прямої відповіді Меліхрон.  — Спочатку ви відповідаєте на моє запитання, а потім я на ваше.

— Але ж у мене тільки десять хвилин…

— Брак часу допоможе вам зосередитись, — сказав Меліхрон.  — До того ж планета моя, і ми дотримуватимемось моїх законів. Запевняю, що на вашій планеті я шанував би ваші закони. Розумно, ні?

— Мабуть, так, — знічено погодився Кармоді.

— Дев’ять хвилин, — нагадав Меліхрон.

Як пояснити Богові, що йому робити? До того ж коли ви, як і Кармоді, атеїст? Як відшукати протягом дев’яти хвилин вагомі аргументи, коли ви знаєте, що богослови й філософи бились над цим століттями?

— Вісім хвилин, — повідомив Меліхрон.

Кармоді розкрив рота і почав говорити.

РОЗДІЛ 8

— На мою думку, — розпочав Кармоді, — вирішення вашої… вашої проблеми… е-е… можливе.

— Так? — не терпілося Меліхронові.

Що казати далі, Кармоді не знав. Він відчайдушне сподівався, що сам акт мовлення народить думку, оскільки слова навантажені якимсь змістом, а у реченнях змісту більше, ніж у словах.

— Вам належить, — вів далі Кармоді, — відшукати в собі внутрішнє призначення… що мало б… значення для зовнішнього світу. Але, може, це неможлива передумова, бо ви самі — світ і не маєте змоги стати зовні самого себе.

— Зможу, коли захочу, — насупившись, кинув Меліхрон.  — Я можу послатися на будь-яку чортівню, бо я тут Вседержитель. Богові, знаєте, не конче бути соліпсистом.

— Воістину, воістину так, — квапливо погодився Кармоді. (Ще сім хвилин? Чи шість? І що на нього чекає?) — Отже, ясно, що вашого всюдисущого прозірливого духу не досить, щоб розкрити вашу власну сутність. І його таки справді не досить, бо ви ж самі, як Вищий Суддя, вважаєте його недостатнім.