Читать «Координати чудес» онлайн - страница 20

— Чудово обгрунтовано, — похвалив Меліхрон.  — Вам слід було стати богословом.

— Тепер я і є богослов. (Шість хвилин, п’ять?) — Так от, який же вихід?… Вам ніколи не спадало на думку залучити все пізнання, і внутрішнє, і зовнішнє (якщо, звісно, існує така річ, як зовнішнє пізнання), до розкриття вашої проблеми?

— Саме так я і думав, — сказав Меліхрон.  — Між іншим, я не обминув жодної книжки в Галактиці про таємниці Природи і людини, студіював мікрокосмос, макрокосмос і таке інше. До речі, я досить здібний, хоча дещо й призабув уже — ну там… таємницю життя чи приховані мотиви смерті. Та можу підучити при потребі. Я виявив, що студії — сухе, пасивне заняття, хоч інколи й трапляються приємні несподіванки. А ще я виявив, що вченість для мене не має особливої ваги. Чесно кажучи, я переконався, що неуцтво не менш приємне.

— А, може, ви художник за натурою? — навздогад підкинув Кармоді.

— Я перейшов і через це, — сказав Меліхрон.  — Ліпив скульптури з глини і плоті, малював заходи сонця на полотні і на небі, писав книжки словом і подіями, грав на інструментах і складав симфонії для вітру і дощу. Вважаю, що мої твори були досить хороші, одначе я завжди відчував себе дилетантом. Бо ж, бачите, через свою всемогутність я не допускав помилок, а дійсність я знаю занадто добре, щоб серйозно перейматися її відтворенням у мистецтві.

— Гм-м, розумію, — протяг Кармоді. (Певне, залишилося не більше, як три хвилини!) — А може, вам стати завойовником?

— Навіщо мені завойовувати те, чим уже володію? — не погодився Меліхрон.  — А інші світи мені не потрібні. Я пристосований тільки до мого середовища, яке складається з цієї єдиної планети. Володіння іншими світами спонукало б мене до неприродних вчинків. Та й що за користь мені від чужих світів, коли я не знаю, що робити зі своїм?

— Я бачу, ви як слід усе обміркували, — дійшов висновку Кармоді. Його занепокоєння стало вже розпачем.

— Авжеж. Я міркував над менш важливими речами по кілька мільйонів років. Шукав мети поза мною, та все ж не відривався від природи мого єства. Я шукав указівок, а знаходив лише себе.

Кармоді поспівчував би богові Меліхрону, якби його власне становище не було таке безвихідне. І він спантеличився, відчуваючи, як спливає відміряний йому час, і дивуючись, що його страхи бозна-чому сплелися із співчуттям до неповноцінного Бога. І тут його раптом осяяло! Це ж так просто, неймовірно просто! І до того водночас вирішуються і Меліхронова, і його власна проблеми — от що-то істинне осяяння. Та чи погодиться Меліхрон? Але вибору в Кармоді не було.

— Меліхроне, — сміливо сказав він, — я вирішив вашу проблему.

— Ой! Справді? — пожвавішав Меліхрон.  — Тобто справді, що ви це насправді? Отже, кажете це не тому, що коли ви не розв’яжете її задовільно для мене, то вам судилося загинути через сімдесят три секунди? Тобто це не вплинуло на вас негативно, ні?