Читать «Координати чудес» онлайн - страница 82

– Знаю, - сказав Кармоді, і дивовижний спокій огорнув його.- У думках про майбутнє я вже змирився з тим, що живим із цього Всесвіту не вийду.

– Це вже пусте, - сказав Виграш.- Ти однаково все втратив.

– Не згоден, - заперечив Кармоді.- Дозволь зауважити, що я ще живий.

– Але тільки на мить.

– Я завжди був живий тільки мить. І на більше не розраховував. Я помилявся, сподіваючись на більше, і ця помилка тяглася за мною у всіх імовірних та можливих світах.

– І що ж ти сподіваєшся від миті?

– Нічого, - сказав Кармоді. – І всього.

– Щось я перестав тебе розуміти, - сказав Виграш.- Ти ніби змінився, Кармоді. Що сталося?

– Дрібничка, - сказав йому Кармоді.- Я просто зрікся вічності, якої в мене ніколи не було. Я вийшов із тієї облудної гри, якою тішаться боги в своїх небесних балаганах. Мене вже не хвилює, в якому стручкові захована горошинка безсмертя. Воно мені не потрібне. Я маю свою мить, цього досить.

– Блаженний Кармоді! – промовив Виграш, не приховуючи сарказму.- Від смерті ти не далі як на волосинку! Що ж ти робитимеш зі своєю жалюгідною миттю?

– Проживу її,- відповів Кармоді.- Миті на те й існують.