Читать «Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні» онлайн - страница 15

«Якщо Геракліт так наполягає на відсутності здатності до розуміння в більшості людей, то не видається дивним, що він пропонує подальші вказівки на те, як проникнути до істини. Розмова про відгадування загадок вказує на те, що тут необхідне певне осяяння, підвладне людині… Істинна мудрість, як ми вже бачили, тісно пов’язується з Богом, а це означає, що, оволодіваючи мудрістю, людина стає такою, як Бог, або частиною Бога.»

Це цитата не з релігійної і не з теологічної книжки. Це аналіз стародавніх філософів з «Лекції з античної філософії» в Оксфордському університеті. Гассі показує, що для цих стародавніх філософів не було різниці між філософією та релігією. Перший значний квантовий стрибок у грецькій філософії здійснив Ксенофан з Колофону, який народився в середині шостого століття до нашої ери. Ксенофан, не звертаючись до жодного іншого авторитету, окрім свого власного розуму, говорить:

«Існує тільки один бог, який не схожий на смертних істот ані своїм тілом, ані у своїх думках. Він усе бачить, він про все думає, він все чує. Він завжди залишається непорушним в одному й тому ж місці; йому не пасує рухатися ані туди, ані сюди».

Це тонке та софістиковане поняття Бога, яке, очевидно, не мало попередників серед інших грецьких філософів. «Аргументи Парменіда, здається, показують, що уся реальність – це і справді наша свідомість», пише Гассі, «або об’єкт думки у свідомості». Що стосується самого Геракліта, він каже: «У Геракліта дуже важко зрозуміти, наскільки задуми у свідомості Бога відрізняються від їхніх утілень у світі, або й навіть наскільки свідомість Бога можна відділити від світу». Подальший крок, який робить Анаксагорас, мене завжди захоплював. «Анаксагорас схилявся до теорії мікроструктури матерії, яка робила її, певним чином, загадкою для людського розуму». Анаксагорас вірив, що все у світі визначалося Свідомістю. Цих мислителів не можна назвати дітвацькими, вони далеко не примітиви. Вони сперечалися про серйозні речі й вивчали погляди один одного зі сміливою запопадливістю. Лише в часи Арістотеля їхні погляди були зведені до того, що ми влучно, але помилково, можемо назвати кострубатістю. Підсумок переважної більшості досократичної теології та філософії зводиться до такого: космос не є тим, чим видається, а те, чим він є, на найглибшому рівні, являє собою те ж, чим на найглибшому рівні є сама людина – назвіть це свідомістю або душею, це щось єдине, що живе і думає, і лише видається, що воно множинне і матеріальне. Більшість таких поглядів доходять до нас через доктрину Логоса в християнстві. Логос був заразом тим, що думає, і тією річчю, про яку він думав: заразом думаючою істотою та самою думкою. Таким чином, всесвіт – це мислитель та думка, і оскільки ми є його, Логоса, частиною, ми як людські істоти, в кінцевому підсумку, є думками того мислителя, який їх подумав.

Отже, якщо Бог думає про Рим близько 50-го року нашої ери, то Рим близько 50-го року нашої ери існує. Всесвіт – це не накручений годинник, де Бог – це рука, яка його накручує. Всесвіт – це не електронний годинник, де Бог – це батарея, яка його живить. Спіноза вірив, що всесвіт – це тіло Бога, що простягається в просторі. Але задовго до Спінози – за дві тисячі років до нього – Ксенофан сказав: «Без жодних зусиль він править усіма речами лише за допомогою своєї думки» (Фрагмент 25).