Читать «Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні» онлайн - страница 16

Ті з вас, хто читав мій роман «Убік», знає, що загадкова істота, або розум, або сила на ім’я Убік, розпочинається як серія дешевих та вульгарних реклам, але врешті може сказати:

«Я Убік. Перш ніж був всесвіт, є я. Я створив сонця. Я створив світи. Я створив життя і ті місця, які вони населяють. Я рухаю ними сюди-туди. Вони міняють своє місцеперебування так, як я їм наказую. Я – світ і моє ім’я ніколи не вимовляють, ім’я, яке ніхто не знає. Мене називають Убік, але це не моє ім’я. Я буду завжди».

Із цих слів стає очевидним, ким та чим є Убік. Він безпосередньо стверджує, що він є словом, тобто висловлюючись інакше, Логосом. У німецькому перекладі трапився один із найцікавіших курйозів, які мені будь-коли доводилося бачити. Не доведи Господи, щоб чоловікові, який перекладав мій роман «Убік» німецькою, випало колись перекладати з койне на німецьку «Новий Заповіт». У нього нормально виходило, аж поки він не натрапив на речення «Я є слово». Це збило його з пантелику. «Що автор хотів цим сказати?» – напевне подумав він, оскільки він, здається, не був знайомий із доктриною Логоса. Тому він зробив максимум того, на що був здатний. У німецькому виданні Верховна Істота, яка сотворила сонця, світи, життя та місця, які вони населяють, говорить про себе:

«Я бренд-нейм»

Думаю, якби він перекладав Євангеліє від Іоана, то ми отримали б щось в такому дусі:

На початку часів бренд-нейм уже існував. Бренд-нейм перебував із Богом і чим був Бог, тим був і бренд-нейм.

Вам може видатися, що я передаю вам вітання не лише з Діснейленду, але й від Мортімера Снерда. Така доля чекає на кожного автора, який сподівався включити теологічні мотиви у свої твори. “Бренд-нейм, отже, був із Богом від самого початку, і через нього сталися усі речі; і жодна річ не сталася без нього.” Можете попрощатися зі шляхетними амбіціями. Сподіваюся, що в Бога є почуття гумору.

Чи, може, мені варто було сказати, що у бренд-нейму є почуття гумору.

Як я вже говорив раніше, дві теми, які найбільше мене хвилюють у моїх творах – це «що таке реальність?» і «що таке автентична людська істота?». Я впевнений, вам уже зараз очевидно, що я не зумів дати відповідь на перше запитання. Мене переслідує незмінне передчуття, що якимось чином світ Біблії є буквально реальним, але вкритим пеленою ландшафтом, який ніколи не змінюється, схований від нашого зору, але доступний нам через одкровення. Це все, на що я спроможний, – суміш містицизму, розумувань та віри. Мені хотілося б, однак, сказати дещо про риси автентичної людини. У цьому напрямку в мене були певні ймовірні відповіді.

Автентична людина – це той із нас, хто інстинктивно знає, що йому не варто робити, і, на додачу, він чинитиме цьому опір. Він відмовиться це зробити, навіть якщо це накличе жахливі наслідки на нього та тих, кого він любить. Це для мене найбільш героїчна риса звичайних людей. Вони кажуть «ні» тирану і спокійно приймають наслідки такого опору. Їхні вчинки можуть бути маленькими і майже завжди непомітними, непоміченими історією. Їхні імена не пам’ятають, і вони й не розраховують, що їхні імена пам’ятатимуть. Я бачу їхню автентичність дещо по-своєму: не в їхній готовності чинити великі героїчні вчинки, а в їхніх мовчазних відмовах. У ґрунті речі, їх не можна змусити бути тим, чим вони не є.