Читать «Як збудувати всесвіт, що не розлетиться на шматки через два дні» онлайн - страница 13

Сивочолий чоловік знову з’являється в Одкровенні 1:13:

«Я обернувся, щоб побачити…подібного до Сина Людського, одягненого в довгі ризи і підперезаного попід груди золотим поясом: голова Його і волосся білі, як біла вовна, як сніг; і очі Його, як полум’я вогняне; і ноги Його подібні до бронзи, ніби в печі розжарені, і голос Його, як шум вод великих».

А тоді знову 1:17:

«І коли я побачив Його, то впав до ніг Його, як мертвий. І Він поклав на мене правицю Свою і сказав мені: не бійся; Я є Перший і Останній, і живий; і був мертвий, і ось живий на віки віків, амінь; і маю ключі пекла і смерті. Отже, напиши, що ти бачив, і що є, і що буде після цього».

І, як Іоан Патмоський, я докладно записав усе, що бачив, у своєму романі. І все це було правдою, хоча у той час я й не знав, про кого йшлося в цьому описі:

…він розгледів обличчя одного з них: стародавнє мармурове обличчя, жахливо древнього чоловіка з білою бородою, яка каскадами спадала додолу. Який у нього був міцний ніс! Яке шляхетне обличчя. Такий втомлений, такий серйозний, так не схожий на звичайних людей. Безперечно, він був королем.

Звісно, він був королем. Це був сам Христос, що повернувся, щоб творити правосуддя. І це те, що він і робить у моєму романі: Він виносить свій вирок чоловікові, що зачинився в темряві. Чоловік, який зачинився в темряві, має бути Князем Зла, Силою Темряви. Як би ви його не називали, його час вийшов. Йому винесли вирок і прирекли. Фелікс Бакмен міг плакати через те, що сповнився смутком, але він знав, що з вердиктом не можна сперечатися. Тому він продовжував свою путь, не обертаючись і не озираючись назад, чуючи лише крик страху та поразки: крик знищеного зла.

Таким чином у моєму романи були епізоди з інших частин Біблії, не лише з «Книги Діянь». Якщо їх розшифрувати, то мій роман оповідає про щось інше, ніж може видатися спочатку (у що нам не варто тут вдаватися). Ось у чому полягає справжня оповідь: друге пришестя Христа, який тепер є королем, а не стражденним слугою. Суддею, а не жертвою несправедливого суду. Усе перевернулося. Головним послання мого роману, хоча я цього й не знав, була пересторога сильним світу цього: вас скоро судитимуть та винесуть вирок. Кого саме це стосувалося? Що ж, я насправді не знаю, або, радше, волів би не говорити. Я не знаю напевне, лише відчуваю інтуїтивно. А цього не достатньо, щоб продовжувати, тому я притримаю свої думки при собі. Однак ви можете запитати себе, які політичні події відбулися в нашій країні між лютим та серпнем 1974-го року. Запитайте себе, кого судили та кому винесли вирок, і хто упав, як палаюча зоря в царство руїни та зневаги. Наймогутніша людина у світі. І я йому співчуваю з такою ж силою, з якою я співчував, коли бачив той сон. «Цей бідолашний чоловік, – якось сказав я своїй дружині, а на моїх очах бриніли сльози, – замкнутий у темряві, грає на піаніно сам собі серед ночі, самотній та пройнятий страхом, наділений знанням того, що гряде».