Читать «Як ї чому» онлайн - страница 41

Тоді Чоловік пожбурив у Кішку свої два чоботи й кремінного тесака (усього три речі), і Кішка дременула з Печери, а Пес загнав її на дерево.

І з отого самого дня та й понині — чуєш, моє серденько? — з кожних п’яти чоловіків троє неодмінно жбурляють у Кішку всім, що трапиться їм під руки, а всі справжні пси заганяють її на дерево.

Але Кішка теж виконує свою обіцянку. Вона ловить мишей, вона ласкава до дітей, коли сидить у хаті й коли діти не дуже боляче смикають її за хвіст. Та, виконавши оці свої обов’язки, у свій вільний час, коли зійде місяць і настане ніч, Кішка йде і гуляє, як сама собі знає, і всі місця тоді однакові для неї. Вона йде собі у Дикі Дрімучі Ліси і видирається там на Дикі Дупласті Дерева або ходить по Диких Дірявих Дахах, помахуючи своїм диким хвостом і гуляючи у своїй дикій самотності.

Кішка співає хороших пісень, Лазить на дерево спритно, Гратися може з клубочком весь день, Схоче — втече непомітно. Все ж таки Бінкі я дужче люблю, З ним у нас завжди порядок. Бінкі — мій давній і відданий друг, Першого Друга нащадок. Якщо, наточивши у склянку води, Я змочую лапи кішці (Щоб потім побачити справжні сліди Диких тварин на доріжці), Кішка пручається, рветься із рук, Нявкає, хоче вкусити… А Бінкі — слухняний, покірливий друг, З ним можна усе робити. Ввечері кішка, мов люблячий звір, Треться мені об коліна. Тільки ж я ляжу — прожогом надвір Мчить вона, вигнувши спину. І вже аж до ранку (нечувана річ!) Бігає десь це ледащо, А Бінкі хропе біля мене всю ніч, Отже, він друг мій найкращий.

ЯК БУЛО НАПИСАНО ПЕРШОГО ЛИСТА

Колись дуже давно, ще в незапам’ятні часи, жив на світі доісторичний чоловік. То був не ют, і не англ, і навіть не дравід, серденько моє, хоч він міг бути і ютом, і англом, і навіть дравідом. Але це байдуже. Він був просто первісним чоловіком, і жив печерно в первісній Печері, і майже не носив одягу, і не вмів ні читати, ні писати, та ще й не хотів цього вміти, і коли не бував голодний, то почувався цілком щасливо. Звали того чоловіка Тегумай Бопсулай, що означало: «Чоловік-який-спершу-зважає-а-потім-ступає», але ми, серденько моє, зватимемо його просто Тегумай — так коротше.

І була в нього дружина, яку звали Тешумай Тевіндроу, що означало: «Жінка-яка-спершу-питає-а-потім-зважає», але ми, серденько моє, зватимемо її просто Тешумай — так буде коротше.

І була в нього мала донечка, на ім’я Теффімай Металлумай, що означало: «Маленька-пустунка-яка-заслуговує-шльопанців», але я її зватиму просто Теффі.

Дуже любив свою донечку Тегумай Бопсулай, так само дуже любила її мама — Тешумай Тевіндроу, а тому й шльопали її куди рідше, ніж вона того заслуговувала, й усі троє жили дуже щасливо.

Як тільки Теффі навчилася тупцяти ніжками, вона всюди почала ходити із своїм татом Тегумаєм, і часом вони не поверталися додому в свою Печеру, аж поки їх не заганяв туди голод, і тоді Тешумай Тевіндроу казала: