Читать «Як ї чому» онлайн - страница 18
Автор неизвестен
— О великий чарівниче, для чого було повертати мені палац, коли ти вбиваєш мене сміхом!
Аж тут почувся страшний лемент. То всі дев'ятсот дев’яносто дев’ять султанш з криком та вереском вибігли з палацу, кличучи за собою своїх дітей. Вони дріботіли рядами по широких мармурових сходах, і в кожному ряду було по сто душ.
А мудра Балкіс пішла їм назустріч і спитала:
— Що вас наполохало, о султанші?
Вони зупинились на широких мармурових сходах рядами, і в кожному ряду було по сто душ, і всі в один голос сказали:
— Що налякало? Ми жили собі мирно та тихо у золотому палаці, аж раптом як стій палац зник, і ми опинились у страшній непроглядній пітьмі. І загуркотів грім, і в темряві почали літати джини та ефріти. Ось що наполохало нас, головна султаншо. І ми такого страху набралися, такого страху натерпілися, що від того страху нам ще й досі ой страх як страшно.
Тоді Балкіс, перша красуня серед цариць, єдина кохана дружина Сулейман-ібн-Дауда, володарка Сабеї та золотоносних річок Півдня від пустелі Сін аж до веж Зімбабве, Балкіс, що була майже така мудра, як сам наймудріший серед мудреців Сулейман-ібн-Дауд, тоді оця Балкіс сказала:
— Заспокойтеся, о султанші! То один метелик пожалівся на свою дружину, яка весь час з ним сварилась, і наш повелитель, Сулейман-ібн-Дауд, трохи провчив її, щоб вона була сумирніша та покірливіша, бо метелики дуже цінують ті чесноти.
Тоді наперед виступила султанша з Єгипту, фараонова дочка, і сказала:
— Не може бути, щоб наш палац злетів у повітря, наче пір’їна, заради якоїсь там комашини. Ні, певно, то помер Сулейман-ібн-Дауд, і сама природа громом і пітьмою сповістила нас про це.
Балкіс, не обертаючись, кивнула головою сміливій султанші з Єгипту і сказала до всіх султанш:
— Ідіть подивіться.
І вони пішли по широких мармурових сходах рядами, і в кожному ряду було по сто душ, і під камфорним деревом побачили Сулеймана-ібн-Дауда, у якого на кожній руці сиділо по метелику, і він колисав їх, і султанші почули, як він сказав:
— О жінко мого повітряного брата, пам’ятай, що віднині ти повинна догоджати своєму чоловікові, а то він знову тупне. Адже ти чула його слова, що йому не звикати до такого чародійства, і на власні очі бачила, який він великий чародій, — зумів підняти в повітря палац самого Сулеймана-ібн-Дауда! Живіть мирно, діти мої!
Він поцілував їм крильцята, і вони полетіли.
Тоді всі султанші, за винятком Балкіс, найпрекраснішої Балкіс, що стояла збоку й усміхалась, попадали долілиць і сказали самі собі:
— Якщо вже сердитий на дружину метелик наробив такої біди, то що може спіткати нас, коли ми без кінця надокучаємо нашому повелителю своїм неугавним лементом та чварами?
І вони позапиналися своїми покривалами, і позатуляли руками собі роти, і тихо-тихо, щоб їх навіть не чули, побігли навшпиньках назад у палац.
Тоді Балкіс, найніжніша й найвродливіша Балкіс, вийшла з-за високих червоних лілей у затінок камфорного дерева, і поклала руку на плече Сулейману-ібн-Дауду, і сказала:
— О мій повелителю і скарбе моєї душі! Радій: тепер султанші з Єгипту, Ефіопії, Абіссінії, Персії, Індії та Китаю дістали добру науку, якої вони довго не забудуть.