Читать «Як ї чому» онлайн - страница 11

— Ну, то я обираю плями, — сказав Леопард. — Тільки не роби їх дуже великими. Я не хочу бути схожим на Жирафу. Нізащо в світі!

— Гаразд, я зроблю їх пучками пальців, — сказав Ефіоп. — В мене ще багато чорноти на шкірі. Ставай сюди!

Ефіоп склав докупи усі п’ять пальців (на його новій шкірі справді ще лишалося багато чорноти) і почав ними торкатися Леопардової шкури, і там, де він торкався, залишилися вінчиками п’ять чорних цяток. Ті цятки можна побачити й зараз на хутрі першого-ліпшого Леопарда, моє серденько. Іноді пальці зслизали, і тоді цятки трохи розпливались. Однак, якщо придивитись гарненько до будь-якого Леопарда, то завжди можна побачити вінчики з п’яти плямок — сліди чорних Ефіопових пучок.

— Тепер ти просто красень! — сказав Ефіоп. — Простягтись на голій землі, ти будеш, мов купа дрібних камінців. Примостившись біля голої скелі, ти будеш, як її пористий уламок. Здершись на дерево. ти будеш, як сонячні скалки, що пробиваються крізь листя. Ти навіть посеред дороги можеш лягти, і то непомітний будеш. Цінуй свої плями і мурчи від щастя!

А Леопард сказав:

— Якщо це так гарно, то чом же й ти не став плямистий?

— О, чорний колір кращий для негра, — відповів Ефіоп. — А тепер ходімо й побачимо, чи зможемо ми спіймати отих добродіїв. Раз-два-три-де-наш-сніданок?

І вони пішли і відтоді зажили щасливо, як ніколи.

Оце й усе, моє серденько.

«Щоб вивчить природу, щоб знати її— З природою злитися треба»,— Так сказав мудрий старий Бабуїн, Морду задерши до неба. Я хочу у поле, я хочу у ліс, Та мама мене не пускає. Дідуню, любенький, ходімо кудись,— З тобою ж вона дозволяє! Дійдем до ферми, присядем на тин (Не бійсь, я тебе підсаджу!), Кроликів гарних, овечок, телят Я тобі там покажу. А потім підемо далі і далі — У поле, до річки, у гай, Де травка зелена, де пишні дерева, Де квітів барвистих розмай! Ми будем гуляти, природу вивчати, Аж сутінки поки спадуть!.. Ось твій капелюх, ось черевики… Чи помогти тобі чоботи взуть? Бери свій ціпок… Не забудь і про люльку… Тютюн я в кишеню поклав… Швидше, дідуню любенький, збирайся! Глянь-бо, вже ранок настав!

ЧОМУ В НОСОРОГА ТАКА ШКІРА

На безлюдному острові, біля берегів Червоного моря, жив та був колись Парс.

І носив той Парс капелюха, від якого сонячне проміння відбивалось просто-таки з казковою чарівністю.

І от у цього Парса, який жив біля берегів Червоного моря, тільки й було майна, що капелюх, ніж та жаровня, — одна з тих жаровень, до яких дітям якнайсуворіше забороняється торкатись.

І от одного дня набрав він борошна, води, коринок, родзинок, цукру й такого іншого та й зліпив собі пиріг завширшки два лікті, а завтовшки аж три. Ну, звісно, то був Ласий Наїдок (це така чаклунська примова).