Читать «Щоденник Фокса Міккі» онлайн - страница 10
Саша Чорний
— Ну, дякую! Дай лапку. Що тобі з моря привезти?
— Поцупиш у котрогось дівчати тепленький шалик. Мій уже зносився.
— Кікі, я чесний! Я не можу. Але сьогодні в нас гості, я поцуплю для тебе шоколадного зайця.
— Мерсі. Прощавай, Міккочко…
Вона пішла в куток і витерла портьєрою очі. Здається, вона в мене закохана.
* * *
«У десять разів більше за люксембурзький фонтан…» У цих болонок нема жодного окоміру. У двадцять разів більше! До самого неба вода і більше нічого. І солона, як оселедець… Чому солона? Дощик же прісний і струмочок у лісі, що постійно підливає в море воду, також прісний. Га?
Люди ходять голі, у смугастих і чорних вдяганках. У дірки знизу встромляють ноги. Ґудзики на плечі. Взагалі — по-дурному. Я, слава Богу, купаюся без костюма. Ох, що ми з Зіною виробляємо у воді! Я гавкаю на прибій, Зіна кидає в мене м’ячик… Але той великий і слизький, а рот у мене маленький. І ніяк його, дідька, не прокусиш! Гав!
Потоваришували зі всіма дітьми. Є такі маленькі, що навіть не можуть сказати «Міккі» і кличуть мене: «Мі»! Сидять голенькі на піску і пускають бульбашки. А один все намагається ногу собі до рота засунути. Навіщо?..
Я бігаю, витягую з води дитячі кораблики, стрибаю через їхні піщані будівлі, ганяюся навперейми з пуделем Джеком, і весь берег мене знає. Що за чудесний фокс! Чий це фокс? Зіни? Чудовий фокс…
Учора підгледів. У дітей жодних хвостиків нема. Даремно я сумнівався…
* * *
Тепер про дорослих. Чоловіки ходять у білих костюмчиках. Півдня курять. Півдня читають газети. Півдня купаються. Півдня фотографуються. Плавають добре, але дуже далеко запливають. Я стежу з купальної драбинки і все хвилююся: а раптом потоне… Що я тоді маю робити?
Дуже добре стрибають у воду з містка. Руки по швах, голову вперед і — бум! Перевернеться в повітрі рибкою, руки вниз — і просто в воду… Шумовиння. Нікого нема… І випливе зовсім в іншому місці.
Я так само піднявся на місток і страшенно хотів стрибнути. Але так високо! І так глибоко! Затремтів і тихенько зійшов додолу. От тобі й Міккі…
Дами все переодягаються і переодягаються. Потім роздягаються, потім знову одягаються. Купатись не дуже полюбляють. Помацає великим пальцем правої ноги воду, присяде, побризкає на себе водою і лежить на березі, наче індичка у вітрині гастроному.
Звичайно, є й такі, що плавають. Але вони більше схожі на хлопчиків. Взагалі, я нічого не розумію.
Фотографуватися вони ж так само люблять. Я сам бачив. Одні лежали на піску. Над ними стояли на колінах інші. А ще інші стояли над ними в човні. Називається: група… Внизу фотограф встромив у пісок табличку з назвою нашого курорту. І ось дама знизу, котру трохи заступило табличкою, тихесенько пересунула її до іншої пані, щоб її заслонити, а себе відкрити. А та пересунула назад. А перша — знову до неї. Фух, які ж у них були злючі очі!
Віршик:
