Читать «Щоденник Фокса Міккі» онлайн - страница 12
Саша Чорний
* * *
Коли я був зовсім куцим щеням, Зіна мені про цей сад розповідала: «Який там носоріг! І яке під ним багно! А ти, Міккі, не хочеш умиватися… Соромно!» І все неправда.
Носорога нема. Або пропав з нудьги, або ж утік до міста і ховається в метро, поки його не роздавлять…
Та зате бачив верблюда. Він схожий на нашу консьєржку, лише губа більша і з усіх боків шерсть. Мало йому горба на спині, так у нього навіть коліна горбаті! Їсть колючки і, здається, п’є оцет. Я б його грамофонними голками нагодував! Він, негідник, коли Зіна дала йому булочку, фиркнув, булку ум’яв і плюнув їй на бант! Був би ти на волі, побачив би в мене…
Біла ведмедиця дуже мила. Сидить у кам’яній ванні і зітхає. Які ж свині! Хоч би її на лід посадили чи на морозиво, їй же гаряче!
Маленький хлопчик кинув їй бісквіт. Вона вилізла, обтрусилася, ввічливо приклала лапку до чола і з’їла. Ага, аякже, буде вона ситою! І хлопчик другий бісквіт їй на дрібні шматочки накришив: боявся, видно, щоб вона не подавилася. Горобці все й склювали. Ну за що, за що її тримають у тюрмі? Зіна має старого плюшевого ведмедика. Неодмінно завтра принесу і кину ведмедиці: нехай буде їй замість сина…
* * *
А мавп мені зовсім, зовсім не шкода! Вони страшні морди, і я їх взагалі не чіпав. Підійшов і лише трішки відвернувся вбік: препаскудно від них тхне… Кислою гумкою, тухлою кількою і ще якимсь маринованим поросячим гноєм.
Одна поглянула на мене і каже: «Дивися, який собачий виродок…»
Я? Гав, дурепо!
Я… виродок?! А ти що за одне?..
Побіжу до Зіни в шафку, понюхаю валеріановий корок. Як у мене серце калатає!..
Тигр — погань. Велика кицька і більш нічого! Уявляю, якби його пустити в молочарню. Цілісіньку балію вершків вип’є, не менше. А потім з’їсть молочарку і піде у Булонський ліс відпочивати.
Лев — славненький… Цілком самотній старигань. Під шкірою складки, лисий і навіть хвостом не дриґає. Зіна читала якось, що лев дуже любить, коли до нього в клітку посадити песика. П’ять розірве, а з шостим подружиться. Я гадаю, що краще бути… сьомим — і гуляти на волі.
Є ще якісь-там зубри. Волохаті, рогаті, голова копицею. Навіщо такі водяться? Ні бавитися з ними, ні носити їх на руках не можна… Взагалі, на світі багато зайвого.
Дикобраз, для прикладу. Ну куди він годиться? Камін ним чистити, чи що? Або кенгуру… На животі у нього портмоне, а в портмоне кенгуреня. А шкура в нього, здається, застібається на спині, як Зінин ліфчик.
Дурня!
Слава Богу, що я фокс! Собак у клітки не садять! Хоча слід було би: бульдогів та різних інших догів. Дуже несимпатичні собаки! І майже дикі. У нас навпроти живе бульдог Цезар, тож він завжди норовить перед нашими дверима напакостити. Треба було б йому відімстити. Як?.. Дуже просто. Адже в них так само є двері…
Людей у клітках не бачив. А от нашого садівника не завадило б посадити! З кухаркою разом! Написати: «Собачі вороги». І давати їм на день по головці капусти і по дві морквинки — більше ні-ні. Чому вони мене не годували? Чому самі крали і яйця, і вершки, і коньяк, а мене за кожну нещасну кісточку ногою шпигали?
