Читать «Щоденник Фокса Міккі» онлайн
Саша Чорний
Саша Чорний
Щоденник Фокса Міккі
Розділ 1. Про Зіну, їжу, корову і т.п.
Моя господиня Зіна більше схожа на фокса, ніж на дівчинку: вищить, стрибає, ловить руками м’яч (бо ж ротом не вміє) і гризе цукор, зовсім як собача. Все гадаю — чи є в неї хвіст? Ходить вона завжди у своїх дівчачих плахточках, а до ванної кімнати мене не пускає — а то б я точно підгледів.
Учора вона нахвалялася: бачиш, Міккі, скільки в мене зошитів? Арифметика — диктування — твори… А ось ти, цуцику нещасний, ні говорити, ні читати, ні писати не вмієш.
Гав! Я вмію думати — а це ж найголовніше. Що краще: фокс, який думає, чи папуга, який розмовляє? Ага!
Читати я трохи вмію — дитячі книжки з найбільшими буквами.
Писати… Смійтеся, смійтеся (ненавиджу, коли люди сміються) — писати я також навчився. Щоправда, пальці на лапах в мене не загинаються, я ж не людина і не мавпа. Але я беру олівця у пащу, наступаю лапою на зошит, щоб він не ковзав, — і пишу.
Спочатку букви були схожі на розчавлених дощових черв’яків. Але фокси значно наполегливіші за дівчаток. Тепер я пишу не гірше, ніж Зіна. Ось тільки не вмію заточувати олівців. Коли мій затуплюється, я біжу тихенько в кабінет і тягну зі столу заточені людьми недогризки.
* * *
Ставлю три зірочки. Я бачив у дитячих книжках: коли людина робить стрибок до нової думки, вона ставить три зірочки…
Що найважливіше у житті? Їжа. Нічого прикидатися! У нас повен дім людей. Вони розмовляють, читають, плачуть, сміються — а потім сідають їсти. Їдять уранці, в полудень, їдять увечері. А Зіна їсть навіть уночі — сховає під подушку бісквіти й шоколадки та нишком цямкає.
Як же багато вони їдять! Як довго вони їдять! Як часто вони їдять! І ще кажуть, що я ненажера… Тицьнуть кісточку від телячої котлетки (котлетку ж самі з’їдять!), наллють півблюдця молока — і все.
Хіба я чіпляюся, хіба прошу ще, як Зіна та інші діти? Чи я їм солодке: клейстер, який називається кисіль, або рідку гидоту із чорносливу та родзинок, чи холодне жахіття, яке вони називають морозивом?
Я делікатніший за всіх інших собак, бо я породистий фокс. Погризу кісточку, з’їм, обережно взявши із Зіниних рук, бісквіт — і все.
А вони… Навіщо всі ці супи? Хіба свіжа вода не смачніша?
Навіщо ці горошки, морквинки, селерки і все інше неподобство, яким вони псують печеню?
Навіщо взагалі варити і смажити?
Я он недавно спробував шматочок сирого м’яса (упав на кухні на підлогу — мав цілковите право його з’їсти!)… Запевняю вас, воно було набагато смачніше за всі оті розпечені на сковороді котлети…
І як було б чудово, якби не варили і не пекли. Не було б куховарок: вони взагалі не вміють поводитися з порядними псами. От якби все на підлозі, без посуду, — мені було б веселіше. А то все сидиш під столом, серед чужих ніг. Штовхаються, наступають на лапи. Подумати, як весело!..
Або ще краще — на траві перед будинком. Кожному по сирій котлетці.
А по обіді всі би борюкалися і вищали, як Зіна зі мною… Гав-гав!
Мене називають ненажерою (випив ковток молока з кицьчиного блюдця, подумаєш)…
