Читать «Шармузіки: За межами Великої Галявини» онлайн - страница 8

Частина 4. Те, що сталося потім

Відкривши очі, Ціквик зрозумів, що знаходиться у якійсь кімнаті. У нього дуже боліла голова. За вікном усе ще йшов дощ. Шармузік лежав на маленькому ліжку, дуже схожому на його власне. Поблизу стояв невеличкий столик, а на ньому – згасла свічка. В кінці кімнати, біля дверей, знаходилась шафа. Скоріш за все, це була чиясь спальня.

Раптом, за дверима почулися кроки. Хтось почав обережно відкривати двері. В кімнату зайшов якийсь незнайомий для Ціквика шармузік, набагато старіший за нього. Він мав сиве волосся та був одягнений у червоний в’язаний жакет. У правій руці шармузік тримав гасову лампу, світло якої відбивалось від його окулярів.

Здавалось, ніби самі очі виблискували, пильно вдивляючись у Ціквика.

– То ти вже прокинувся? Хоча, не відповідай, я і сам бачу. Хай там я і старий, але зір у мене як треба! Та і слух теж непоганий, – мовив шармузік.

– Як ти кажеш, тебе звати? А, Ціквик, авжеж. Як бачиш, що-що, а пам’ять таки не та.

Щойно почув, а вже і забути встиг! –сказав він і злегка усміхнувся.

– До речі, дозвольте відрекомендуватися. Мудрик, скромний учений та господар цієї оселі. До ваших послуг.

– Дуже приємно, – відповів Ціквик.

– Ну що ж, іще матимемо час для розмов. А тепер прошу за стіл. Інші вже на тебе зачекались.

На кухні, за невеличким столиком сиділи всі члени експедиції. Разом із загубленим Бубиком. Усі пили гарячий чай із ягідними пиріжками і дуже зраділи, побачивши Ціквика. Як виявилось, він уже декілька годин непритомний лежав на ліжку.

Коли Бубик щосили біг від дощу, він випадково натрапив на хатинку Мудрика, який із радістю погодився допомогти у пошуках інших. Бубик досить швидко знайшов Люмика, Гайлика та Набридика, які, в свою чергу, намагались знайти його. І поки вони сперечались і з’ясовували, хто кого знайшов, зрозуміли, що тепер загубили й Ціквика, який іще зовсім недавно був поряд. Його знайшов Мудрик, але випадково налякав своїми окулярами, від яких відбивалось місячне сяйво. Та врешті-решт усе владналось. Люмик та Гайлик віднесли Ціквика до хатинки, де йому наклали компрес та залишили відпочивати.

Вислухавши розповідь своїх друзів, Ціквик уже хотів був поцікавитись у Мудрика про те, хто він та як сюди потрапив.

І чи не він написав той самий щоденник, у якому згадується інше місто. Але його випередив Набридик, який ніколи не втрачав нагоди отримати нову інформацію для міської газети. Він одразу підготував свою ручку та записничок, із чемності дочекався, коли Мудрик доп’є свій чай, і звернувся до нього із запитанням.

– То чи не могли б ви розповісти нам свою історію, пане Мудрику? Я впевнений, що всім присутнім буде дуже цікаво дізнатися трохи більше про вас, – почувши ці слова, сивий шармузік подивився на всіх присутніх, бажаючи переконатись, що всіх присутніх і дійсно дуже цікавить його історія. Всі шармузіки, окрім Бубика, облишили свої пиріжки та чай і приготувались слухати захопливу розповідь. Підвівшись зі свого стільця, Мудрик узяв чайника, долив у нього води з дерев’яної діжки та повісив над каміном.