Читать «Шармузіки: За межами Великої Галявини» онлайн - страница 9

– Для довгої історії нам потрібно набагато більше чаю, – пояснив свої дії шармузік та знову сів на своє місце. Зручно вмостившись на стільці, він подивився кудись у далечінь, ніби зазирнувши у далеке минуле, та почав розповідати свою історію.

– Я пам’ятаю той день, ніби це було вчора. Я сидів за довгим столом та чекав на інших. І ось, коли всі зібрались, ми почали обговорювати дуже хвилюючу для всього міста проблему. Була сильна посуха, всі поля були знищені. А запасів не вистачило б для того, щоб прогодувати весь Тулун… – почувши слово «Тулун» Ціквик у ту саму мить згадав про записи у щоденнику та позначку на мапі – саме так називалось те місто. Деякий час він зовсім не слухав розповідь Мудрика, у його голові з кожною секундою з’являлись усе нові та нові запитання без жодної відповіді. Коли Ціквик знову почав слухати розповідь, то зрозумів, що пропустив уже чимало інформації – …Ми знайшли той острів і зібрали багато плодів. Але під час повернення додому… Під час повернення сталося щось… – Мудрик щосили намагався згадати, що ж саме трапилось під час повернення, та марно. – Насправді, все, що я пам’ятаю, – це те, як я летів у небі, потім якесь поле, ліс… Так-так, ліс, саме цей ліс. Я увійшов до лісу та знайшов цю хатинку. Тут було багато запасів їжі, все було таким чистим, ніби ось-ось повинен повернутись господар, хоча я так і не зустрів його.

Але чому ви залишились у цій хатинці, чому не повернулися до свого міста? – раптом запитав Ціквик.

– Я… – хотів щось відповісти Мудрик, якого одразу перебив Бубик, котрий почав дуже голосно хропіти, заснувши за столом під час розмови. У лівій руці він так і тримав відкушений пиріжок, а у правій – свою пусту чашку.

– Напевно ви дуже втомилися з дороги. Давайте відкладемо всі запитання на завтра – мовив сивий шармузік.

Навіть не намагаючись сперечатись, усі пішли спати, втомлені після нічних пригод. Люмик та Гайлик розмістились у похідних ліжках, що розкладались із невеликого дерев’яного кубика у досить таки зручну постіль.

Набридик вирішив умоститись на кріслі, поблизу каміна. Ціквик – на дивані, а Бубик, який заснув іще під час розмови, так і залишився за столом.

Наступного ранку Ціквик прокинувся від дуже приємного аромату. Неохоче відкривши очі, він побачив Мудрика, що стояв біля каміну та помішував якусь рідину в казанку. Бубик досі сидів за столом, із пиріжком та чаєм у руках. Його не змогла розбудити навіть дуже настирлива муха, яка постійно кружляла над головою. Але щойно Мудрик запросив усіх до столу, Бубик відразу відкрив очі і приготувався до сніданку – з апетитом доївши свій учорашній пиріжок, сівши за стіл та поставивши перед собою тарілку. Інші теж не заперечували проти гарного сніданку. Не минуло й хвилини, як усі вже сиділи на стільцях.