Читать «Шармузіки: За межами Великої Галявини» онлайн - страница 5

Бубик ніби зачарований витріщився на зачинені двері. У його голові малювалася страхітлива картина: невідомий, жахливий темний ліс, куди зібралися його друзі. І хто знає, які саме небезпеки чекають на них у темряві на кожному кроці? В той момент Бубик був упевнений лише в одному – якщо його друзі і дійсно вирушать у цей похід, він нізащо не піде разом з ними. Так, якби серед усіх жителів Шмуру потрібно було знайти найбільш лякливого шармузіка, котрий може відсахнутися від власної тіні, то, поза сумнівом, це був би саме Бубик.

Частина 3. За межі!

Шармузіки полюбляли робити якусь важливу справу виключно на повний шлунок. А тому, смачно пообідавши, Ціквик одягнув свій похідний костюм, склав до свого рюкзака підзорну трубу, а також щоденник та мапу. Після чого одягнув його на плечі, вийшов на подвір’я та вже збирався зачиняти двері, як раптом зупинився і знову зайшов до будинку. Він повернувся вже з невеликою дерев’яною табличкою та почепив її на дверну ручку. На табличці був напис: «Вирушив у експедицію, коли повернусь – не знаю.» І ось, зачинивши двері на замок та поклавши ключ до своєї кишені, Ціквик усівся на лавку та почав чекати на своїх друзів. Через деякий час до його будинку підійшов Набридик з сумкою через плече, з якої виднілися аркуші паперу.

– А де всі інші? Ще не прийшли? – здивовано запитав Набридик.

– Та поки що ні, – відповів Ціквик. Отримавши відповідь, Набридик сів поряд та дістав зі своєї сумки чистий аркуш паперу, а також невеличкий футляр із кишені. Він зберігав у ньому своє золоте перо, яке йому подарували як найкращому Шмурському кореспонденту. Набридик почав щось записувати на чистому аркуші.

Ціквик, що сидів поруч, зі звичною йому допитливістю вирішив подивитись, що саме писав його друг. На папері вже з’явилось декілька речень: «Ця історія розпочалася у не дуже великому і водночас зовсім немаленькому місті…»

– Кхм… – прокашлявся Бубик, котрий щойно підійшов до будинку.

– О! Бубику. Добре що ти прийшов, залишилось дочекатись лише Люмика з Гайликом і можемо вирушати, – мовив Ціквик.

– Так, але я… – знову щось хотів сказати Бубик.

– А ось і вони, схоже, що нам не доведеться йти пішки.

Погляньте! – перебив Набридик, помітивши велику машину на чотирьох ногах, що крокувала у напрямку Ціквикового будинку, у кабіні якої сиділи Люмик та Гайлик. Це був довгоніг – один із винаходів талановитих майстрів. Шармузіки використовували його для того, щоб збирати плоди з дуже високих дерев. Залежно від необхідності, ноги цієї машини могли збільшуватись та зменшуватись у довжину. Коли довгоніг підійшов до товариства, його кабіна почала повільно опускатися до землі, поки шармузіки не отримали можливість залізти до неї по драбині. Ціквик та Набридик спритно залізли у кабіну довгонога, а Бубик усе продовжував стояти на землі.