Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 75

Показові процеси були серцевиною сталінської культурної революції. Можна навіть сказати, що більшовики інсценували публічність показових процесів і накинули суспільству ритуал звинувачення, каяття і покарання.

Події, що відбувалися в Радянському Союзі у 1930–х та 1940–х роках, — вбивство і депортація мільйонів людей, не вичерпувалися знищенням класового ворога. Терор режиму зачепив кожного, він не оминув нікого: ані робітників, ані селян. Тому що навіть друзі режиму, коли вони не працювали над собою, в будь–який час могли стати ворогами. До рівня нової людини міг піднятися лише той, хто цілковито витравив із себе внутрішнього ворога. Однак Радянський Союз був варварською країною, де жили робітники, селяни, кочівники, чий спосіб життя змушував більшовиків усвідомлювати, що їхній соціалізм ґрунтується лише на уяві. Існувала диктатура пролетаріату, але не було пролетарів. Саме тому те, що починалося як культурна революція і боротьба за душі, перетворилася на війну проти селянського населення країни. Ця війна почалася 1929 року, коли режим ухвалив рішення про примусову колективізацію сільського господарства, і тривала з різною інтенсивністю аж до кінця 1940–х років.

При цьому більшовики не турбувалися про подолання економічної кризи. Вони провадили війну. Інакше чому вони повинні були позбавити селян волі і запроторити їх до колгоспів, знищити та депортувати мільйони співвітчизників, виселити та виморити голодом кочівників? А тому, попри те, що колективізація спричинила хаос і анархію в Радянському Союзі, зруйнувала сільське господарство, викликала голодомор апокаліптичного масштабу та порушила постачання міст харчами, Сталін та його камарилья непохитно провадили похід проти села.

Колективізація була останнім актом драми, що розпочалася 1917 року. Це була жорстока спроба покінчити з «Росією ікон і тарганів», як одного разу висловився Троцький. Колгоспи були інструментом, за допомогою якого мало відбутися підкорення селянства. Вони забирали у селян плоди їхньої праці, вели назад до кріпацтва, з якого їх визволив цар і кидали їх в стан духовного та матеріального поневолення. Селян, які чинили опір або піднімали повстання, розстрілювали, заносили в чорні списки та депортували як куркулів. На середньому Поволжі, в Україні та на Кавказі підрозділи Червоної армії за допомогою артилерії та отруйного газу придушували заворушення бунтівних селян. Тільки на Кавказі під час різанини 1930 року загинуло кілька десятків тисяч людей²³.

Сталін та його сподвижники примушували секретарів підлеглих партійних органів демонструвати високі показники у переслідуванні непокірних селян. Так, на зборах партійних керівників у лютому 1930 року Молотов заявив, що для подолання селянського опору їх треба топити у річці як кошенят та руйнувати їхні сім’ї. «Куркуля треба депортувати, він ніщо інше, як свиня. Депортуйте його», — так висловлювався Микола Єжов у вересні 1935 року на зборах партійних секретарів у Москві, коли говорив про відносини між селянами і комуністами²⁴. В Україні та Казахстані розпочався голод, жертвами якого 1933 року стали сотні тисяч селян. Однак ця катастрофа, як видалося, не обходила Політбюро. У березні 1933 року Сталін, Молотов і Каганович отримали з апарату Центрального комітету повідомлення про голодомор в Україні. Повідомлялося про випадки канібалізму. Так, в одному з сіл селянка з’їла труп свого чоловіка, а в селі Руда дев’ятирічний хлопчик, збожеволівши через голод, вбив, а потім з’їв свою чотирирічну сестру. Зрештою, від голоду страждали також робітники в містах Умань і Житомир. Молотов прочитав повідомлення. Він визнав очевидним і вартим обговорення, що у містах голодували робітники, бо саме цю інформацію в повідомленні він підкреслив чорним олівцем. Доля селян, що помирали з голоду йому була байдужа. «В архів» — так чорним олівцем написав Молотов на полях цього повідомлення.