Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 56

І оскільки ніхто не ставив під сумнів канонізовані правила, оскільки ніхто, за деяким винятком, не прагнув зірвати монолітний фасад партії, то кожен, хто зазнавав поразки в боротьбі за владу, мусив відкрито покаятися і визнати свої гріхи. Гріхом вважався виступ проти догматів комуністичної віри та, відповідно, проти панівної генеральної лінії партії. В ордені комуністів міг залишитися лише той, хто піддав себе самокритиці й пообіцяв виправитися. Саме в цьому полягали причини принизливої і гротескної вистави критики і самокритики, яку розігрували в тридцятих роках на всіх щаблях партійної організації. У цій самокритиці винуватець виконував ритуал самоочищення.

Самокритика служила викриттю ворогів і реінтеграції в суспільство тих, хто покаявся⁴¹. Більшовицькі лідери самі сприяли зведенню духовної в’язниці, в яку згодом потрапили всі члени партії. Більшовицькі провідники не могли скасувати ці правила, бо це загрожувало їм самим.

Оскільки тепер усі виступали лише відповідно до правильної лінії і правильного ритуалу дружби, у власному середовищі більшовицькі керівники постійно відчували недовіру один до одного. Там, де постійно звучали присяги, обітниці та запевнення, панувала підозра. У публічному слововжитку критиків та ухильників називали брехунами, які вдавали відданість, щоб уникнути кари. Шаленство переслідування розквітало лише там, де правда була похована за правильною брехнею, де, зрештою, вже неможливо було розібратися, що є симуляцією, а що переконаннями. Не в останню чергу в цьому полягають причини гротескної шцигуноманії та манія переслідування, яка в тридцятих роках охопила Сталіна та його поплічників. Це шаленство вело до сталінського масового терору.

III. Культурна революція

Нові люди

Сталінська культурна революція була спробою створити людину, для якої минуле життя більше нічого не означало, яка цілковито підпорядковувала себе новому устрою, яка скидала з себе «кайдани» сімейних і релігійних відносин та йшла на внутрішнє самоочищення. Така людина поборювала в собі ворога, вона випалювала в собі все чуже й цивілізувалася. Наприкінці цього процесу становлення постає нова людина — людина без пам’яті. Вона походила з нічого. У статті «Література і революція» Троцький сформулював шлях, як створити таку людину: