Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 44

«Коренізація» — так більшовики назвали свою концепцію автохтонізації та націоналізації влади — була проголошена на XII з’їзді партії навесні 1923 року. Більшовики облаштували політичну організацію імперії за принципом етнічності: вони поділили Радянський Союз на республіки, автономні республіки, автономні області та райони. Національні меншини отримали культурну автономію і права меншин, і це відбулося не лише в Російській Радянській республіці, а у всіх національних республіках, які виникли на території Радянського Союзу. Відтепер на місцях справляли владу, судили, вчили місцеві кадри в національних радах, національних судах і національних школах.

Концепція коренізації не була лише прагматичним міркуванням, яке передбачало переказ і розповсюдження соціалістичного проекту на периферії місцевими мовами. Не в останню чергу це міркування провідних більшовиків спрямовувалось на подолання давніх упереджень та шовінізму серед росіян.

Відтепер росіяни належали до пригноблених націй, оскільки до 1917 року російські селяни були так само віддалені від панівних еліт імперії, як і сільські мешканці неросійських регіонів імперії. Раніше росіяни поза слов’янськими республіками асоціювалися не з селянством, а з ганебним тавром великодержавного шовінізму. Ця стратегія штучного відступу лягла важким тягарем на радянську національну політику. Вона привела до того, що російська культурна нація конституювалася як союз пригноблених. І коли росіяни вступали в конфлікт з тими, хто намагався впровадити робітничий стиль життя, останні покликалися на соціальні приписи більшовиків: росіяни були пролетарями, неросіяни були передовсім неросіянами²⁰.

Система націоналізації та квотування святкувала великий тріумф там, де панувала культура «відсталості», яка для більшовиків була проявом минулого століття. Українські та грузинські селяни, казахські та туркменські кочовики мали подолати свою відсталість. Вони мали стати пролетарями, щоб також і до них міг прийти соціалізм. В розумінні керівних комуністів нації були оболочками, в яких відбувався поступ від капіталізму до соціалізму. Отож модернізація і націоналізація в неросійських регіонах опинилися в нерозривному взаємозв’язку. У березні 1921 року на X з’їзді РКП (б) Сталін проголосив, що розвиток національних культур є «обов’язком комуністів». Гомогенізація етнічної карти території є неминучою. Не можна «йти проти історії»²¹. Щоправда, Сталін говорив про соціалістичний зміст у національній формі. На практиці більшовики приписували своїм підлеглим не лише соціальну, але й етнічну ідентичність. Вони категоризували та ієрархізували населення та наділяли класи, як і нації, незмінними властивостями²².