Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 17

Попри те, що більшовики також належали до інтелігенції, вони були радикальними і брутальними. Що більше падав рівень життя, що довше тривала війна і зростало незадоволення мешканців міст соціалістами в уряді, то легше було більшовикам здобути собі популярність. При цьому самопризначений авангард пролетаріату здобув визнання не лише завдяки радикальним гаслам. Солдатів і робітників селянського походження притягував передовсім насильницький габітус більшовицьких революціонерів, їхня аура «справжніх чоловіків», з якою крокували революціонери у чоботях та шкіряних куртках. Георгій Пятаков, котрий у 1917–1919 роках керував партійною роботою в Україні, на публіці завжди з’являвся у довгому кожусі, в смушковій шапці та револьвером за паском. Один англійський журналіст згадував, що П ятаков справляв на нього враження козака з творів Шевченка²⁶.

Більшовики поклонялися культові насильства, який виразно виділяв їх на тлі ліберальних невдах та білоручок, котрі хотіли виховувати народ, а проте не розуміли його. Більшовицький культ насильства випливав із традиції, що ґрунтувалася на вірі в силу зброї. Тому у зіткненні зі своїми конкурентами з соціалістичного руху вони перемогли там, де робітники відкрито виступили проти них зі зброєю, там, де, як наприклад у Донбасі, народ вважав більшовиків євреями та буржуями²⁷. Там, де соціалізм не впливав на народ, перемагало підігріте насильством революційне шаленство. Саме тому більшовики мали більше успіху, ніж їхні конкуренти з табору революції.

Ще під час першої російської революції у лавах радикальної інтелігенції, соціал–революціонерів, анархістів і соціал–демократів перебувало чимало психопатів, злодіїв і грабіжників, котрі в ім’я революції чинили замахи на представників самодержавства та розбійні напади. Таке мислення більше пасувало злочинцям, ніж вишуканим теоретикам соціалізму. Однак за таких умов насильство ставало самоціллю і вузлом, у якому одне з одним поєднувалися радикальна інтелігенція і народний гнів. Лідер російських лібералів Павло Мілюков говорив про «землетрус», який вивільнив некультивований і неорганізований субстрат російського життя»²⁸.

Жовтневий переворот 1917 року несподівано поклав край демократичним експериментам, що їх намагалися впровадити соціалісти та ліберали. Його легітимність походила з вулиці. Більшовики виграли, тому що вони не протиставляли себе нестримно буйній народній волі. Новий режим скасував царське судочинство та поліцію, видав декрети про мир і землю, легітимізувавши минулою датою захоплення селянами поміщицької землі, а неросійським національностям імперії дав надію на національне самовизначення. Тим самим він ліквідував рештки державного порядку. Більшовики були руйнівниками. У той час, коли їхні супротивники шукали шляхів для правового розв’язання, більшовики досягли панування на вулицях²⁹. Тут, у революційній Росії, матеріалізувався вислів Карла Шмітта, що суверенітет отримує той, хто проголосив надзвичайний стан. Сили опору, котрі не запропонували рішучих силових засобів, не змогли нічого протиставити теророві комуністів.