Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 159

Навіть якщо на багатьох євреїв доносили їхні сусіди чи колеги по роботі, то ще були люди, котрі не могли вже далі терпіти цей вибух сліпої ненависті. У лютому 1953 року Сталін отримав анонімного листа однієї школярки, що скаржилася на дискримінацію та щоденне насильство, якого зазнавали євреї. «Після оприлюднення повідомлення про зрадників–лікарів у багатьох школах нашого міста почалося побиття єврейських дітей. Що ж це за життя, де нема ані найменшої справедливості!» Але Сталін і його помічники не були чутливими до людського страждання. Ймовірно, тиран планував не лише проведення нових показових процесів, але також депортацію усіх євреїв з європейської частини Радянського Союзу. Смерть Сталіна у березні 1953 завадила здійснити цей план, уже в квітні 1953 року заарештованих лікарів реабілітували, а кампанію ворожості було зупинено³⁵.

Без деструктивної та кримінальної енергії диктатора не було б можливим те, що тут відбувалося. Не існувало такого терору, навіть найжорстокішого, котрий міг би заспокоїти потребу Сталіна в помсті та насильстві. Жити для нього означало позбуватися своїх ворогів. Але коли уявне зло ліквідовували, для диктатора миттєво виростали нові вороги. Без смерті та знищення Сталін узагалі не міг уявити собі життя. Так вже влаштована природа систем особистого панування, що недовіра існує на всіх рівнях та у всіх пунктах, де матеріалізується таке панування. У таких системах службовці належать до особистого почту. Тому володар, котрий не хоче втратити свою владу, має завжди наново переконуватися у відданості свої васалів. Сталін міг здійснювати одноосібне панування лише у тому разі, коли б його люди його боялися і коли б його оточення сперечалося між собою за його прихильність. Для цього Сталін інсценував суперництво між членами Політбюро, прихильність, якою він обдаровував одного із своїх наближених, могла закінчитися у будь–який момент. Члени панівної верхівки знали про це правило, що його Сталін установив для них усіх. Вони мусили інтригувати один проти одного, щоб змагатися за прихильність диктатора. Сталін слідкував за тим, щоб члени Політбюро контролювали один одного і доповідали йому про усі похибки своїх суперників. За таких умов наприкінці сорокових років для оточення диктатора не було вже жодної можливості уникнути смертельної гри інтриг. Бо Великий терор не лише позбавив життя тисяч членів партії, але й саму партію зруйнував як інституцію.