Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 119

У червні 1937 року Політбюро вислало партійному керівництву Сибіру директиву про необхідність реєстрації та розстрілу членів «контрреволюційної повстанської організації засланих куркулів». Усі «активісти» мають бути негайно ліквідовані. З липня 1937 року Сталін особисто довів до відома партійних секретарів в регіонах, що він мав на увазі. Куркулі, священики, злочинці, що звільнилися з місць ув’язнення, колишні офіцери–білогвардійці та члени дореволюційних партій мали бути зареєстровані, а найворожіше налаштовані з–поміж них мають бути розстріляні. Центральний комітет очікував, що протягом п’яти днів йому повідомлять, кого мали розстріляти, а кого мали депортувати.

Звісно, що вимоги, з якими звертався Сталін, ніде не викликали заперечення. Після телеграми диктатора в партійних комітетах та відділках НКВС на місцях розгорнулася бурхлива діяльність. Кількома днями пізніше до Москви надійшли перші пропозиції, в яких партійні секретарі повідомляли вождеві, як вони уявляли собі виконання ліквідаційного наказу. Партійний керівник Москви Микита Хрущов запропонував Політбюро розстріляти 8500 осіб, а понад 32 000 відправити у концтабори. Керівнику НКВС Західного Сибіру теж подобалося безмежне перебільшення: за його наказом зареєстрували 26 000 осіб, 11 000 — першої категорії і 15 000 — другої категорії. Цифри, котрі надходили з партійних комітетів до Політбюро, служили НКВС для розроблення плану операції. 31 липня 1937 року цей план як «Наказ № 00447» затвердило Політбюро. Але про нього ніхто не повинен був дізнатися. Тому на початку серпня це розпорядження було надіслано органам безпеки під грифом «суворо таємно». Інструкція перераховувала дві групи ворогів: куркулів, які поверталися із заслання або знайшли притулок у містах та на великих будовах; членів колишніх «антирадянських» партій, священиків, сектантів, колишніх білих офіцерів та чиновників царської адміністрації, бандитів, злочинців та рецидивістів, котрі вже перебували в таборах. Ця інструкція, однак, не містила вказівки, хто з цих осіб мав бути розстріляний, а хто ув’язнений. Це розмите розпорядження дозволяло на місцях вирішувати, хто ж саме мав потрапити до числа 72 950, призначених до розстрілу, а хто до числа тих 194 800, призначених до відправлення в концтабори. Належних до «активних» ворогів запроторювали в табори, родичів решти жертв виселяли з їх рідних місць та ставили під «систематичний нагляд». Навіть якщо інструкція розписувала для кожного регіону, скільки людей мають бути віднесені до першої, а скільки — до другої категорії, саму категоризацію жертв вирішував на свій розсуд місцевий НКВС: «Органам державної безпеки доручається завдання, всі ці банди антирадянських елементів нещадно винищувати». Смертоносна акція мала розпочатися 5 серпня 1937 року, а завершитися на початку грудня того ж року. Виконання цієї винищувальної програми було покладено на так звані «трійки» — трибунали у складі першого секретаря районного партійного комітету, голови місцевого НКВС та місцевого прокурора. Трійки мали самостійно вирішувати, до якої категорії віднести майбутніх жертв, а керівництво НКВС мало через кожні п’ять днів подавати рапорт про хід операції. Але контроль за процесом знищення людей здійснювали Єжов і Сталін. Хоча у розпорядженні йшлося про «орієнтовні цифри», проте воно забороняло місцевим керівникам НКВС самовільно зменшувати або збільшувати число жертв⁸⁵.