Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 101

З початком чисток інтереси Сталіна та його васалів у провінції зайшли в суперечність, оскільки там, де викривали троцькістів, шпигунів та саботажників, провінційні князьки втрачали своїх клієнтів, на яких спиралося їхнє панування. Тому вони вдавалися до будь–яких заходів, щоб перешкодити саморуйнуванню апарату. І оскільки місцеві керівники НКВС були частиною місцевих владних відносин, московське керівництво врешті не могло більше покладатися на органи безпеки. Стисло кажучи, там де розгорталися репресії, вони скеровувалися проти конкурентних персональних союзів. Сталін бачив, що терор, який вирував у провінції, не відповідав інтенціям центру. Він відповідав його насильницькому стилю, але не відповідав його інтересам. Те, що колись здавалося перевагою, а саме феодалізація владних відносин, тепер перед загрозою економічної кризи та спротиву, який розгортався в провінції проти втручання центру, Сталін сприймав як небезпеку.

Загроза, котра очевидно виходила від мережі місцевої влади, для Сталіна проявляла себе не в останню чергу в символічній репрезентації влади. Васали в провінції імітували не лише насильницький владний стиль диктатора, вони копіювали також культ його особи. Партійні керівники в республіках називали своїми іменами міста, заводи, колгоспи, вони веліли увічнювати себе в портретах і віршах та оточували себе підлабузниками, які співали своїм вождям дифірамби. У Смоленській області 134 колгоспи мусили носити ім’я партійного керівника Румянцева. Сам Румянцев велів себе шанувати як Сталіна Західного регіону, він тримав власний «салон мадам Помпадур», куди запрошував своїх коханок, також наказав з’єднати підземним ходом свою персональну ложу у щойно зведеному в Смоленську театрі з власним кабінетом. Його поїздки в села перетворювалися на парадні процесії: Румянцев зі своїми підлеглими їхав у відкритому автомобілі й кидав голодним селянам копійки. Зрештою він вирішив на свою п’ятдесятиліття влаштувати банкет. Але не тільки Румянцев у ці роки уподібнювався Сталіну.³⁹ Перший секретар Закавказької партійної організації Лаврентій Берія наказав величати себе засновником нафтової індустрії, партійні керівники інших радянських республік також розвивали гротескний культ своєї особи, що не знав меж. Партійний керівник Казахстану та соратник Сталіна Левон Мірзоян наказав назвати найвищу вершину Паміру «Піком Мірзояна». Він оточив себе вірменськими і турецькими комуністами зі свого рідного міста Баку, котрі співали йому дифірамби і захищали місцевий апарат від втручань центру⁴⁰.

Обструкцію директивам центру в Політбюро розцінювали як спротив і саботаж. Це була сталінська доба: там, де виникали підозри, починали шукати ворогів, яких Сталін наказував знищувати. Для нього справа полягала в тому, щоб місцеві партійні та державні апарати викрили в своїх лавах «справжніх» ворогів і не боялися самознищення апарату. Успішним міг бути лише такий терор, який не озирався на тих, хто його здійснював. І оскільки члени Центрального комітету та Політбюро були так само переконані в існуванні таких змов, як і Сталін, то вони зрештою не могли відвернути підозри навіть від себе.⁴¹Відтак партійні чистки привели до кривавого терору.