Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 100

У такий спосіб виникла система обопільних залежностей та зобов’язань, яка буквально пов’язувала між собою місцевих функціонерів. У Смоленську члени свити отримували від партійного керівника регіону грошові подарунки, їх наділяли привілеями та запрошували на розкішні пиятики. На вихідні дні й під час численних свят партійний керівник західного регіону Рум’янцев збирав свою свиту в одному з заміських будинків відпочинку біля Смоленська, де пригощав гостей коньяком, шампанським, горілкою, дорогими солодощами, фруктами та найкращою їжею. До самого ранку товариші разом з жінками та коханками віддавалися щасливій грі, напиваючись до нестями. «Будинок відпочинку перетворювався на будинок п’яних оргій». На цих зустрічах партійні секретарі та радянські функціонери проголошували тости за Румянцева і вправлялися у лизоблюдстві. Про це принаймні розповідали водії та обслуга, котрі після арешту Румянцева в червні 1937 року мусили давати свідчення «органам»³⁷.

На противагу центрові місцева мережа адміністративного персоналу представляла собою монолітний апарат, в якому вже не було суперечностей або ухильницьких думок. Така самопрезентація витікала з монополізації каналів інформації, через які місцеві комітети спілкувалися з центром. Проти тих функціонерів з апаратів місцевої влади, котрі, не зважаючи на ці правила гри, скаржилися в Москву або в Політбюро, й повідомляли негативні новини, місцеві еліти застосовували репресії. їх звільняли з посад, ставили тавро ворога народу та наказували НКВС їх арештовувати. Отже, Політбюро у Москві нічого не підозрювало: ці акції подавалися як частина тієї кампанії проти шпигунів і саботажників, яку провадив Сталін та його помічники.

Полювання на шпигунів та саботажників, що розпочалося в другій половині 1936 року, звісно, стало можливим тому, що в провінції не сумнівалися в існуванні «ворогів народу», і тому, що місцеві функціонери не виявили їх у власних лавах. Там, де заводи не виконували планові завдання, директори та партійні секретарі шукали відповідальних за це не у власному управлінні, а серед постачальників та на транспорті. Партійний керівник Західного Сибіру Роберт Ейхе особисто виїжджав на місце подій і наказував арештовувати та розстрілювати тих функціонерів і державних службовців, котрих він вважав «шкідниками». Але про такий терор керівництво в Москві вочевидь не хотіло нічого чути. Отож, коли наприкінці 1936 партійний комітет Свердловська вперше потрапив в об’єктив центру, Центральна контрольна комісія визнала його дії недопустимими, після чого свердловські функціонери за найдрібніші порушення були заарештовані й засуджені на показовому процесі³⁸.