Читать «Царський пояс» онлайн - страница 87

Ураз заплакав якийсь малюк на руках у матусі. Ніхто на нього не цитькав. Можливо, тому, що в кожного присутнього плакала душа від безпорадності.

Народ не розходився. Всі прагнули почути заспокійливе слово вождя. Проте Скіл мовчав, спрямувавши погляд у небо. Мишко мав підозру, що Скіл просто не знав, як діяти в цій ситуації. Через це не знаходив втішних слів для свого племені.

Скіфи теж мовчали. Мовчання те було для всіх важке.

Мишко розказує скіфам про печеру із золотом

Раптом Мишка осяяла геніальна думка. Він набрав повні груди повітря і щосили кричав:

– Я знаю, де золото! Багато золота!

Усі, як одна людина, повернулися до крикливого. Дорослі й малі були приголомшені: як сміє хлопчик, що досі не тримається на коні, втрутитися в розмову дорослих. Та ще й так нахабно жартувати. Однак Скіл вказівним пальцем підкликав Мишка до себе. На майданчику враз запала тиша. Притих і той малюк, що вередував на руках матусі, після виступу Жилавого.

– Я знаю, де лежить золото! Там багато золота! Величезна купа, – сміливо повторив Мишко, підбігши до Скіла.

Він бачив, як перелякано кліпала очима мама, як боязко смикав плечима батько, а скіфи завмерли і недовірливо дивилися на нього.

– Золото заховане в печері, що на березі Холодного озера. Це якраз коло мосту.

– Криваві добре знають Холодне озеро. Там небезпечно купатися, бо течія затягує на дно, – пригадували бувалі в походах скіфи.

Мишкові кортіло розказати всім про свою пригоду в Холодному озері. Про те, що утопленики там миють пісок, а золото і перлини збирають. Потім мішками переносять їх до печери, що закрита для очей з боку берега. Однак скіфи його не слухали. Вкрай незадоволені, вигукували.

– Скіле, Скіле! Хіба можна вірити хлопчикові, який не їздить верхи?

До Мишка підійшов шаман. Поклав на його плече теплу долоню.

– Михайлик роками малий, але має великих покровителів на небі. Він правильно реагує. Михайлик ділом довів, що прихильний до нас, що готовий нам прийти на допомогу. Це він підказав нам, хто заволодів царським поясом, який виборов Скіл.

Скіфи на заувагу шамана відреагували позитивно. Прокричали здравицю:

– Хай Папай дарує Миші здоров’я і повсякчас доточує йому розуму.

– Я вірю синові шановного Євстахія, – додав Скіл. – Але мені відомо, що шановний Євстахій зі своєю родиною терміново від’їжджає.

Мишко лопотів білявими віям. Вони терміново від’їжджають? Але куди? До царя царів? Але ж починається війна. А йому пора збиратися до школи, у перший клас. Потрібно купити шкільну форму і ранець… Розгублений хлопчик глянув на батька. Євстахій нахилився до нього і прошепотів. «Ми повертаємося додому». Мишко з полегшенням зітхнув. Направду, він сумував за сільською вулицею, друзями.

Тим часом Скіл закликав:

– Браття і сестри, ми повинні подякувати Євстахію та членам його родини. Сколоти – вдячний народ. Пам’ятає тих, хто йому допоміг у скрутну годину.

– То що подаруємо нашим друзям? – голосно запитав Жилавий.

– Золоту чашу! – загукали чоловіки, що стояли праворуч.