Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 93

З огляду на те, що, як відзначалося у постанові, подальша військова боротьба «становить спільне, нероздільне завдання всіх збройних сил Совітської Республіки», у постанові відзначалося: «Віднині Український фронт зливається і зорганізується з фронтом усіх совітських республік під одним спільним командуванням Революційної Ради Російської Соціалістичної Федеративної Совітської Республіки». У тексті виділено особливості українського формулювання — контрольована більшовиками територія у постанові ВУЦВК називалася «радянською», а не «російською» республікою, а слово «російська» вжито було лише у власній назві. Таким чином компартійно-радянське керівництво УСРР намагалося продемонструвати «пролетарський» чи «загальнорадянський» характер цього об'єднання.

Слідом за військовим об'єднанням у Кремлі взялися за інші сфери. Наприкінці липня — на початку серпня відповідним російським наркоматам було підпорядковано Українську раду народного господарства, Наркомат військових справ, Наркомат шляхів сполучення. 20 травня, тобто ще до ухвалення Всеросійським ЦВК декларації про об'єднання, було оприлюднено спільне рішення Наркомпоштелів РСФРР, УСРР, Латвії, Туркестані та Криму про «організацію загального управління» вже й так «по суті централізованої» поштово-телеграфної, радіотелеграфної і телефонної справи. Але постанови про «злиття» очолюваного боротьбистом Литвиненком Наркомату фінансів, який входив до числа тих, які мали об'єднатися, так і не було ухвалено.

Сверблячка «злиття» виявилася заразною. Окрім тих наркоматів, об'єднання яких передбачалося декларацією від 1 червня, Кремль наполіг на безпосередньому підпорядкуванню собі двох наркоматів, які не згадувалися у тому переліку. Наприкінці липня, попри відчайдушний спротив українського субцентру, безпосередньо Кремлю було підпорядковано ВУЧК. Ще в червні таке сталося з Наркоматом продовольства. Але там позиція української сторони була геть іншою. Шляхом об'єднання українські урядовці сподівалися зупинити заготовчу вакханалію. Як зазначалося у телеграмі О. Шліхтера до Москви, «члени колегії (Наркомпроду УСРР. — Авт.) вважають надзвичайно необхідним найшвидше об'єднання Наркомпродів. Ми всі переконані, що лише за такої умови можна буде зламати анархо-міщанське втручання різних відомств у продовольчу справу». Тобто вважалося, що підпорядкування продовольчої справи безпосередньо Кремлю дасть можливість зупинити нескінченний вал усіляких посланців із «голодної півночі» для заготівлі тих чи інших продовольчих ресурсів. Схожі уявлення набули поширення в Україні. Зокрема, вони були суголосними тим думкам, які висловив В. Межлаук у телеграмі до Леніна від 5 квітня 1919 р. (актуальним це було і в червні): «Абсолютно неприпустимо дивитися на Україну як на обітовану країну (мовою оригіналу — „как на обетованную страну“. — Авт.), запаси якої невичерпні, яка абсолютно дезорганізована соціалістично. Необхідно в найкоротший термін зарахувати українські ресурси до загальноросійських і розпочати їх планомірне використання». Кроком до припинення хижацького викачування ресурсів з України в Києві бачили об'єднання наркомпродів.