Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 92

Російська сторона активно працювала над формалізацією «злиття». Декларація від 1 червня передбачала об'єднання як результат спільних напрацювань між двома сторонами, але українська сторона не поспішала діяти в цьому напрямку. Тому в Кремлі вирішили здійснювати об'єднання кожного наркомату окремо, тобто без спільної угоди і без затвердження Всеукраїнським ЦВК.

Найбільш нагальною була потреба встановити сувору централізацію у військовій сфері. Вже 2 червня ЦК РКП(б) зафіксував основні принципи військового об'єднання: «Український фронт скасовується. Замість нього створюється армія, що діє в напрямі на схід і підпорядковується Південфронту (сучасна 2-га Українська армія) та 12-та армія, що діє в напрямі на Захід і підпорядкована безпосередньо Головкомандуванню». Ця настанова була легімітизована в Росії постановою Реввійськради РСФРР від 4 червня, у якій армія, що мала підпорядкуватися керівництву Південного фронту, отримала порядковий номер 14-й, а щодо 12-ї армії рішення було ухвалено таке: «Нинішні 1 та 3 Українські армії об'єднуються під загальним командуванням і створюють 12-ту армію РСФРР... 12-та армія у всіх відношеннях підпорядковується Реввійськраді Західного фронту». Бачимо також, що були цілковито проігноровані згадані вище прохання/пропозиції ЦК КП(б)У від 19 травня 1919 р., зокрема у частині «української» назви діючих на території УСРР формувань Червоної армії та «загальнорадянської», а не російської назви об'єднаних військових сил. Ні «українського» (хоча б за назвою) фронту, ні армії більше не існувало.

Не підкоритися такому рішенню українські компартійні керманичі, звичайно, не мали права. Однак і цілковито дублювати його в Україні було доволі небезпечно. Ідея ліквідації Української Червоної армії не була популярною. Компартійні керманичі УСРР були змушені зважати на такі настрої. Тому в УСРР рішення про ліквідацію Українського фронту було затверджене з доволі-таки тривалим запізненням і мало інший підтекст.

Таку постанову ВУЦВК ухвалив лише 21 червня. Формально вона обґрунтовувалася так: «На величезному просторі своєму робітнича і селянська Україна звільнена. Зрадницька спроба отамана Григор'єва відкинути Україну назад переможно розгромлена. Тим самим завдання Українського фронту як такого може вважатися завершеним». Відповідно до цього було оголошено «подяку робітників і селян українському командуванню в особі т. Антонова і його співробітників». Цікава деталь — до підняття повстання Григор'єв був одним із найшановніших військових командирів, а однією із причин ліквідації Українського фронту був намір усунути з керівних військових посад в Україні В. Антонова-Овсієнка, який свого часу знайшов спільну мову з Махном і з Григор'євим, а тепер вважався одним із основних винуватців поразок Червоної армії в боротьбі з денікінцями.