Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 167

Повернення української влади, хай навіть і з німецькими військами, принесло науковцям більш спокійне та звичне життя. Не змінилось це і після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського. Навпаки, до вже існуючих додались новостворені Катеринославський та Кам'янець-Подільський університети. З літа 1918 р. під проводом академіка Петербурзької Академії наук природознавця Володимира Вернадського, який у той час перебував в Україні, та за активної участі місцевих вчених енергійно запрацювала Комісія з організації Української академії наук. Взагалі в цей час Київ та Україна в цілому виглядали привабливими для російських вчених, що страждали від голоду в Петрограді та Москві, чимало з них переїхали до Києва та інших українських міст, де почали працювати в українських вишах та відновили свою наукову працю.

Копітка підготовча робота з організації Української академії наук завершилась у листопаді 1918 р. Саме тоді гетьман підписав спеціальний «Закон Української Держави про заснування Української академії наук у м. Києві» та видав наказ про призначення перших дванадцяти академіків.

Українська академія наук (скорочено — УАН) була спроектована дуже широко та на далеку перспективу. Вона була проголошена найвищою науковою державною установою та підлягала державному фінансуванню. Водночас УАН фундувалась як самоврядна інституція, що мала діяти згідно з власним статутом. Академія охоплювала всі галузі науки та складалась із трьох відділів: історично-філологічного, фізично-математичного (сюди також входили природничі науки) та соціальних наук (включаючи науки юридичні та економічні). Структурними одиницями УАН стали постійні комісії та науково-дослідні інститути. Наприкінці листопада на першому Спільному зібранні УАН президентом Академії було обрано академіка В. Вернадського, неодмінним секретарем став сходознавець академік А. Кримський (див. вклейку, рис. XV, XVI).

В умовах неодноразової зміни влади та економічної руїни 1918—1920 рр. керівництву УАН, що принципово наголошувало на позаполітичному характері цього нового головного наукового центру України, вдалось зберегти Академію саме як найвищу наукову українську державну установу. Щоразу при зміні влади УАН всіма можливими засобами домагалася свого визнання (Академія офіційно не була визнана лише в період окупації Києва денікінськими військами), причому ініціативу завжди виявляли самі вчені.

Так сталось і після захоплення Києва більшовицькими військами 5 лютого 1919 р. Уже 10 лютого за наполяганням учених відбулася зустріч очільників УАН із наркомом освіти В. Затонським. Здається, на той час більшовики не дуже переймались Академією, тому досить легко погодились її підтримати як в організаційному, так і фінансовому й майновому планах. Наступного дня був оприлюднений наказ Наркомату про передавання у власність УАН приміщення та садиби колишнього пансіону графині Левашової (фактично ж ішлося про реквізицію будинку без жодного відшкодування власнику). Цей будинок перебуває у власності Національної академії наук України і досі — зараз тут розміщена Президія НАН України.