Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 169

Зрештою, незважаючи на всі труднощі, часто не завдяки, а всупереч УАН функціонувала та розвивалась. Кількість установ та працівників поступово зростала. Були започатковані серійні «Записки», «Труди» та «Матеріали» відділів й інституцій, надруковані кілька наукових студій та «Звідомлення» УАН. Однак надходження паперу не були регулярними. Інколи папір академіки не купували, а знов-таки «добували» завдяки особистим знайомствам із працівниками радянських установ.

З іншого боку, попри кошти, яких час від часу домагались вчені, вони відчували з боку більшовиків постійну небезпеку, сенс якої чітко висловив історик Дмитро Багалій: «Пережити б тільки...».

Учені, які стали до праці в академії, до революції зазвичай мали пристойні доходи та статки і через це ототожнювались із ворожою пролетаріату буржуазією, обходження з якою було відповідним. Після взяття Києва більшовиками без церемоній та зайвих розмов до зазвичай великих й ошатних будинків і квартир науковців ставали на постій червоноармійці. Постій часто супроводжувався насильством, грабунками та знищенням майна, а також домашніх бібліотек і лабораторій. Мали місце накладання контрибуцій та реквізиція житла.

Подібна масова практика більшовиків примусила УАН просити у влади так звані «охоронні листи» для всіх дійсних академіків і директорів академічних установ, а також для будинків УАН. Звернення за цими листами було постійним — академіки практично щомісяця принизливо прохали владу унеможливити реквізицію житла, бібліотек та наукових приладів.

Науковці привертали увагу більшовиків не лише через привабливу приватну власність, яку можна було реквізувати. Серед співробітників УАН було чимало громадських, політичних та державних діячів — колишніх членів Української Центральної Ради (УЦР), Генерального секретаріату УНР, Кабінету міністрів Гетьманату та Директорії УНР. Більшовики ставились до них однозначно вороже, непоодинокими були арешти вчених саме за їхню минулу роботу.

Зокрема, у березні 1919 р. чекістами були арештовані академік Сергій Єфремов (член УЦР, генеральний секретар міжнаціональних справ Генерального секретаріату УЦР-УНР), член академічної комісії для складання біографічного словника діячів України Петро Стебницький (див. вклейку, рис. XVII) (член УЦР, міністр освіти в одному із урядів за часів Гетьманату), а також археолог Левко Чикаленко (член УЦР) та фізик професор Георгій Де-Метц, які в академії на той час не працювали. УАН одразу виступила на захист учених, однак її очільникам довелось неодноразово звертатись із клопотаннями до більшовицького уряду та споряджати депутації до Наркомату освіти, аби визволити науковців із тюрми.