Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 166

Наразі ж очевидно, що не варто спрощувати процес та уявляти розвиток української науки за радянських часів, особливо у період від революції 1917 р. до Другої Світової війни, у вигляді постійно висхідної чи, навпаки, постійно спадної кривої. Видається, що найкраще відображатиме події синусоїда — крива, що піднімається вгору та падає вниз, а потім знову піднімається і знову падає, і так багато разів.

Особливістю радянської України було те, що реформа вищої освіти та науки в республіці відбувалась в інший, ніж у радянській Росії, спосіб. Університети, які в Російській імперії вважались не лише вищими навчальними закладами, а й основними центрами науки, українським більшовицьким урядом 1920 р. були ліквідовані та перетворені на так звані інститути народної освіти. Головним обов'язком цих тепер уже педагогічних навчальних закладів стала підготовка викладачів для загальноосвітніх та професійних шкіл, а проведення наукових досліджень у їх стінах було визнано зайвим та непродуктивним. 1933 р. університети в Україні були формально відновлені, проте до початку Другої світової війни відновити свій науковий потенціал вони не змогли. Після революції місце університетів як наукових центрів в Україні фактично посіла нова інституція — Академія наук.

Лютнева революція 1917 р. принесла вченим непевність у їхньому стані та водночас відкрила нові перспективи. Університети та технічні інститути, які в Російській імперії були не лише освітніми, але й науковими центрами, далі працювали за інерцією. Їхнє фінансування стало нестабільним, та й загалом майбутнє виглядало невизначеним. Разом з тим щезли адміністративні перепони для діяльності українських наукових установ, передусім створеного 1907 р. у Києві Українського наукового товариства, що було об'єднанням академічного типу, але не державним, а громадським. З'явилась можливість організації нових науково-дослідних інституцій та вишів — і вже влітку 1917 р. був відкритий Український народний університет у Києві. Гостро постало питання про створення у Києві Національної академії наук, почалось обговорення її засадничих принципів, кілька вчених взялися за підготовку її статуту.

Втім, із зими 1917/1918 рр. ситуація значно ускладнилась військовими діями. Червоні війська М. Муравйова після захоплення Києва не обмежились гарматним обстрілом будинку голови Української Центральної Ради професора М. Грушевського, внаслідок якого будинок згорів разом із численними рукописами визначного українського історика, його архівом, бібліотекою та цінними мистецькими колекціями. Мали місце обшуки та масові примусові реквізиції одягу та продуктів, що були закамуфльовано названі «вилученням надлишків», непоодинокими були арешти та розстріли «багатіїв», до яких без розбору були зараховані й учені, говорити українською мовою було небезпечно. Дехто з науковців волів залишити захоплену більшовиками територію або принаймні виїхати за межі міст — у селах було спокійніше.