Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 164

Пошук відповіді привів авангард українського пролетарського письменництва до «попутників», чия глибока освіта і професіоналізм стали для них дороговказом на шляху творення нового мистецтва. Цей союз, чи радше професійна симпатія і порозуміння, дуже налякав партійне керівництво, яке побачило в ньому ту саму надкласову змичку на ґрунті націоналізму, про яку писав Ленін у своїх працях з національного питання.

У «Матеріалах до українського національного питання» один із керманичів КП(б)У В. Затонський, якого призначили контролювати питання українізації, у дусі класового підходу виокремив «шовіністичні» прошарки, що підживлюють націонал-ухильництво в кожній українській соціальній групі: 1) куркульство; 2) українська буржуазія (непмани); 3) українські фахівці. Про українську інтелігенцію Затонський писав: «Вони фактично майже монополізували в своїх руках утворення нових цінностей в українській культурі (передавши поки що лікнеп ідеологам-хуторянам), вони готують у радянських вузах офіцерські та унтер-офіцерські кадри українського національного руху, вони через радянські видавництва та журнали сіють тонку отруту (в радянській обгортці) в маси, що жадають культурного розвитку. Своїм європеїзмом, ученістю, технікою слова та формальною лояльністю вони здатні, як виявилось, підкорити своєму впливові навіть декого з недосить витривалих членів партії, наприклад, тов. Хвильовий висловився в пресі про те, чого не ризикнули би сказати його надихачі та який не помітив сам того, що його марксизм не Плехановський, як він про це кричить, а особливий український струвізм, який вперто не бажає помічати, що він сам обертається на рупор войовничого українського націоналізму».

Фактично Затонський констатував, що українізація як суто культурницький проект дійшла своєї межі, за якою закономірно мали постати політичні вимоги незалежності. Це був певний сигнал, що період подальших загравань з національними почуттями українців становить небезпеку для радянської влади в Україні.

12 жовтня 1926 р. у відділі друку ЦК КП(б)У відбулася нарада. Хвильовий виступив із конкретними пропозиціями. По-перше, він констатував «велику переобтяженість письменників і взагалі митців-комуністів партійними обов'язками, які не дають їм можливості удосконалюватись у своїй галузі й розпорошують їхню енергію». По-друге, лідер ВАПЛІТЕ наголошував на необхідності створення нових організаційних форм літературно-мистецького життя, які б звільнили письменника від культурницької роботи. Оскільки «Гарт» і «Плуг» виконали свої першочергові завдання — становлення і розвитку молодого пролетарського письменництва, то перетворення їх на осередки мистецької самоосвіти, на думку Хвильового, було б найкращим рішенням. І нарешті, він виступив за покращення матеріального стану письменників шляхом оформлення останніх в окрему профспілку, створення державного фонду з матеріальної допомоги незабезпеченим письменникам та підвищення тарифів за оплату літературної праці.