Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 154
Геннадій Єфіменко
Таким чином, напередодні жовтневого (1922 р.) пленуму ЦК КП(б)У термін «українізація» в уявленнях компартійної номенклатури ставав синонімом понять як «петлюризація», «націоналізм». Загальну позицію ЦК КП(б)У в той час влучно описав заступник голови РНК УСРР М. Фрунзе: «По суті здебільшого він (ЦК КП(б)У. —
Наприкінці вересня 1922 р. частина компартійного керівництва УСРР вирішила формалізувати курс на боротьбу з українізацією. Зі зняттям Г. Гринька це питання вважалося узгодженим. Однак ці наміри не були втілені в життя. Адже, як підкреслювалося на одному з вересневих засідань політбюро ЦК КП(б)Х ситуація в республіці на той час характеризувалася «посиленням політичного та кримінального бандитизму, посиленням активності серед націоналістів та петлюрівців, так само як і церковного руху», що розглядалося як «надзвичайно серйозна небезпека». Наступ на українську мову міг стати вагомим чинником активізації спротиву радянській владі, яка й без того була не досить міцною. Зі складної ситуації у жовтні 1922 р. ЦК КП(б)У було знайдено інший вихід, який з поширенням подібної практики на всі контрольовані Кремлем території дістав назву «політики коренізації».
Отже, слід визнати, що загалом компартійно-радянському керівництву протягом 1921—1922 рр. шляхом винищення осередків громадянських структур українського суспільства вдалося організаційно знешкодити український національний рух. Окрім згаданих вище ліквідації ВУУС, «Просвіти» та тиску на вчительство, які призвели до істотного зменшення кількості освітян, можна назвати також і показовий судовий процес над членами ЦК Української партії соціалістів-революціонерів, репресії в середовищі священиків автокефальної церкви тощо. У наступні роки непу було остаточно підчищено «хвости». Саме тоді й відбулося остаточне руйнування тих елементарних частинок громадянського суспільства, які встигли народитися в умовах самодержавної Росії і які виявилися вагомою завадою на шляху Кремля при першому комуністичному штурмі. До другого штурму, який розпочався наприкінці 1920-х рр., ця проблема була вирішена.