Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 153

Логічним наслідком такої атмосфери на нараді стали подані Григорієм Гриньком та Антоном Приходьком заяви про відставку зі своїх посад. Обидва діячі — колишні боротьбисти, перший із яких на той час очолював Наркомат освіти, а другий був одним із заступників наркома освіти й очолював Всеукраїнське видавництво (Всевидав). Політбюро ЦК КП(б)У 10 травня 1921 р. ці заяви відхилило. Але з огляду на те, що керований Г. Гриньком Наркомат освіти не міг суворо дотримуватися директив з узяття під політичний контроль учительства (це б неминуче спричинило скорочення кількості вчителів, що в свою чергу зупинило б курс на масовізацію освіти), поняття «українізація» в уявленнях переважної більшості компартійно-радянської номенклатури набувало антикомуністичного та антирадянського змісту. І, на відміну від 1920 р., тепер про це Гриньку постійно нагадували.

Реальне ставлення більшовицької номенклатури до таких діячів, як і загалом до питання про національно-культурний розвиток українців, відбито в датованому листопадом 1921 р. доносі члена колегії Всевидава Мойсея Равича до політбюро ЦК КП(б)У У ньому він зазначав, що Приходько більше відданий «українському націоналізму, аніж комунізму», а «Всевидав став центром тяжіння для всіх різновидів і течій української інтелігенції. Потрібно розрядити атмосферу, наскрізь просякнуту українським націоналістичним духом, що є ворожий комунізму». Цей «націоналістичний дух» полягав насамперед у вживанні української мови в поточній роботі та повсякденному спілкуванні. Подібні твердження протягом 1921—1922 рр. були поширеним явищем і стосовно очолюваного Г. Гриньком Наркомату освіти загалом.

Після бурхливого з'ясування стосунків у січні 1922 р. Г. Гринько знову подав у відставку. Своє рішення він обґрунтував так: «Вся постановка питання на цьому засіданні, особливо формула т. Раковського, який вимагав корінної зміни політики від українізації до радянізації, продиктована глибоким нерозумінням процесу культурного будівництва на Україні за останні два роки». Гринька й цього разу залишили на посаді, а питання національної політики було розглянуто на лютневому 1922 р. пленумі ЦК КП(б)У Хоча остаточного рішення ухвалено не було і в проміжному варіанті про потребу відмови від «українізації» не згадувалося, на практиці цькування «українізаторства» посилилося.

Проблема знову активізувалася наприкінці літа 1922 р. А вже 20 вересня Гринька, з огляду на недостатнє виконання партійних директив, було звільнено з посади й надано «місячну відпустку для виконання наукових робіт». Другий секретар ЦК КП(б)У Д. Лебедь у жовтні 1922 р. так схарактеризував ситуацію: «Т. Гринько постанови ЦК у частині радянізації шкіл і політосвіти, якщо не можна сказати, що саботував, то виходило так, що не виконував».