Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 136
Геннадій Єфіменко
Новий курс складався із низки заходів, не відчутних спочатку, але таких, що виростали один з одного. Він став неминучим після ухвалення ключового рішення — заміни продрозкладки продподатком, тобто здавання заздалегідь визначеної частки продукції. Уся система господарювання трималася на продрозкладці, а тому її скасування вимагало кардинальної перебудови виробничих відносин не лише на селі, а й у націоналізованій промисловості. Щоправда, спочатку-коли у Кремлі переконували партійців у потребі заміни продрозкладки продподатком, про масштаби змін не йшлося.
Про потребу заміни продрозкладки продподатком уперше публічно було заявлено 4 лютого 1921 р. у Москві на конференції металістів. То була резолюція на доповідь Леніна, яку сам Ленін і написав, але зовні виглядало так, що це пропозиція «робітничих мас». Уже 8 лютого на політбюро ЦК РКП(б) було вирішено створити комісію у складі Валерія Осинського, Льва Каменева та Олександра Цюрупи, якій В. Ленін передав «Попередній, чорновий начерк тез відносно селянства». Саме в цьому документі вперше беззаперечно пролунала ленінська директива:
У Харкові до таких змін не були підготовлені. На пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся 27 лютого, тобто під час роботи V Всеукраїнського з'їзду рад, було ухвалено рішення вважати недоцільною заміну продрозкладки продподатком у всеросійському масштабі, а для України таке рішення взагалі було визнане неприйнятним. Однак (і в цьому разі відіграла свою роль централізаторська суть більшовицької партії) ще одним пунктом, який було ухвалено незначною більшістю голосів, було відзначено, що в разі ухвалення такого рішення в межах РСФРР все-таки застосувати його і в Україні. Таким чином, перша реакція компартійного керівництва УСРР на пропозицію відступитися від уже впроваджених засад комунізму була відверто негативною. Цікаво, що це рішення, так само як рішення пленуму ЦК КП(б)У від 27 травня 1919 р. про відносини УСРР та РСФРР, не оприлюднювалися у радянських збірниках документів: це ламало радянську схему історії.
Новий економічний курс отримав схвалення X з'їзду РКП(б), тож українським функціонерам не залишалося нічого іншого, як узяти на озброєння нові гасла, що стали офіційними. Щоправда, під час підготовки резолюції цього з'їзду її автори не знали, як дати раду тій продукції, що лишалася після сплати натурального податку. Їх страшенно лякало відродження ринкових відносин між містом і селом. Легалізація торгівлі означала смертний вирок для комуністичної системи виробництва і розподілу. Мало того, реальною була небезпека світоглядної кризи більшовизму. Адже твердження із виданої наприкінці 1920 р. більшовицької книги-листівки про те, що «велика заслуга радянської влади в тому, що вона знищила вільну торгівлю і ввела на все державну монополію» була аксіомою для активних більшовиків. Раптова відмова від цього постулату по суті засвідчувала хибність тих ідеалів, за які вони так затято боролися в попередні роки.
