Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 138

У промові на X з'їзді РКП(б) Ленін ще не наважився використати сюжет із «комунізмом» у лапках. Але вже у квітні 1921 р. він чітко відмежувався від попередньої економічної політики (у брошурі «Про продовольчий податок»): «Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують таку політику, неминуче зазнають краху».

У цій брошурі термін «воєнний комунізм» з'явився уперше і був ужитий п'ять разів. Чотири рази він брався в лапки, а в заключній частині брошури вже подавався без лапок. Словосполучення «воєнний комунізм» могло вживатися без лапок, бо сам прикметник «воєнний» віддаляв його від теоретичного, «справжнього» комунізму. Прикметник маскував невдалий комуністичний штурм, тому що відгороджував невдачу трирічного експерименту від комунізму, який, мовляв, попереду. Комуністична ідея залишалася незаплямованою.

Запровадження непу означало припинення спроб негайно побудувати комунізм у країні з переважно селянським населенням. Партія зупинила комуністичне будівництво не з власної волі. Це визнавав і В. Ленін, але суть альтернативи, яка стояла на початку 1921 р., набагато чіткіше, ніж у його працях, була висловлена в позбавленій дипломатичних тонкощів резолюції Всеукраїнської наради КП(б)У від 2 травня 1921 р.: «Перед пролетарською партією стояла двоякого роду можливість: або, не чекаючи допомоги західноєвропейського пролетаріату, в обстановці тимчасової міжнародної ізольованості російської революції, піти на відкриту громадянську війну з масою селянства і покласти весь тягар російської революції на плечі кількісно ослаблого, фізично виснаженого, знекровленого трирічною війною російського пролетаріату, або, пішовши на економічні поступки селянству, зміцнити шляхом угоди з ним соціальну основу радянської влади і революції».

Популяризаторську (для партійних мас) роль знову, як і у випадку з пропагандою комунізму, доручили грати М. Бухаріну. Тобто яскравий пропагандист позаекономічних методів господарювання і, зокрема, примусової праці, тепер мав доводити зворотне. Зі своєї місією він упорався — видав на-гора брошуру «Новий курс економічної політики».

У перших рядках праці Бухарін чітко визначив її основне завдання — з'ясувати завдання та значення непу «в загальній перспективі розвитку нашого господарства до комунізму». Будівництво комунізму він пов'язав з успіхами у розвитку великої промисловості. А далі наголосив: «Для підняття великої промисловості потрібно збільшити кількість продуктів, чого б це не коштувало і будь-якими засобами». Саме потребами великої промисловості він обґрунтовував застосування економічних стимулів і, відповідно, розвитку тих форм господарювання, які змістовно суперечили комуністичним настановам — одноосібних селянських господарств, дрібної промисловості, оренди та концесій промислових підприємств тощо.