Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 111

Показовими для аналізу атмосфери створення комнезамів є рішення першого губернського з'їзду комнезамів Харківщини. Там було ухвалено «одинадцять заповідей» незаможного селянина, основним завданням яких був розкол українського села на ворогуючі частини. Ішлося про необхідність стати «дійсним господарем села», про «виколочування хліба в жадібного, ненажерливого куркуля». Про потребу сумлінної праці незаможників на землі для вирощування високого врожаю у цих «заповідях» не згадувалося.

Примус разом із пільгами дав обнадійливі для влади результати. Кількість комнезамів невпинно зростала. За даними НКВС, на 1 липня їх було близько 700, 1 серпня — 3277, 19 вересня — 5564, 10 жовтня — 7681, 10 листопада — 9599. Але наркома внутрішніх справ УСРР Володимира Антонова обнадіювала не скільки кількість, як «якість»: «Тепер факт розшарування безсумнівний. Куркуль-бандит не чіпав селян, навіть членів сільрад і волвиконкомів: він їх лише розганяв та лякав погрозами. Тепер уже не те: тепер куркуль уже б'ється у своєму власному селі проти своїх односельців, організованих у комнезами... За першу половину жовтня ми маємо, за неповними даними, із середовища незаможних 152 жертви куркульського терору (переважно голови комнезамів)... Нещодавно прийшла характерна телеграма про те, що в одному селі куркулі вирізали 30 бідняків, а ті, в свою чергу, вирізали стільки ж куркулів. А в Полтавській, Кременчуцькій і Донецькій губерніях починають організовуватися збройні загони незаможників для самооборони та рішучого придушення куркульського терору. Це вже беззаперечний початок громадянської війни на селі, і безперечно, що за підтримки всього державного апарату Радянської влади вона закінчиться перемогою споріднених із пролетаріатом прошарків села».

І все-таки в радянській вертикалі влади комнезами були чужорідним елементом. Розуміючи необхідність розколювання селянства аж до виникнення на селі стану соціальної війни, деякі керівники республіки сумнівалися в тому, що особлива гострота ситуації виправдовує існування комнезамів після закінчення воєнних дій. Специфічно селянські політичні організації їх лякали. Однак X. Раковський і Г. Петровський заручилися підтримкою в політбюро ЦК РКП(б) і домоглися прийняття ВУЦВКом закону від 13 квітня 1921 р., за яким комнезами оголошувалися «організаціями державного значення».

Обрана більшовиками тактика поширення продрозкладки на всі групи продовольчих товарів та боротьби проти реального виробника цих товарів призвела до закономірного, але не бажаного результату: селяни почали згортати виробництво. Ситуацію потрібно було рятувати. У контексті комуністичного будівництва не йшлося про повернення до товарно-грошових відносин — вони вважалися вже віджилим етапом. Яким міг бути вихід із такої ситуації?

Керівництво УСРР, яке не було вповноважене на зміну основних засад комуністичного будівництва, схилялося до повторення здійсненої навесні 1919 р. спроби комунізувати село. Однак було враховано, що до слова «комуна» селяни відчували відразу, і тому в резолюції V Всеукраїнської конференції КП(б)У (листопад 1920 р.) був ужитий інший термін — «колективізація», який потім став візитною карткою більшовицького режиму. Мета залишалася незмінною: створити на селі велике виробництво, яким державні органи могли б безпосередньо управляти.