Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 110

Комнезами єднала з комбідами зразка 1919 р. адміністративна підпорядкованість Народному комісаріату внутрішніх справ. Однак члени президії комнезамів (а їх, як і комбідівців, було троє у сільській і п'ятеро у волосній президії) фінансувалися з коштів Наркомату продовольства. Як підкреслював X. Раковський, саме Наркомат продовольства «є найбільш зацікавленим в організації цих комітетів».

Найвищою ланкою комнезамівської ієрархії були волосні президії. На питання з місць, чи можна скликати повітові або губернські організації КНС, була дана чітка відповідь: «Не можна, оскільки можуть створитися у повітових та губернських центрах паралелізм і конкуренція між Виконкомами і Бюро». Те, що було потрібно на селі (конкуренція і паралелізм), на наступних щаблях влади виявилося зайвим.

Хоч КНС створювалися з метою протистояти небільшовицьким радам селянських депутатів, керівники партії не збиралися ліквідовувати їх після більшовизації сільрад, як це було зроблено в Росії з комбідами. В одній з інструкцій НКВС наголошувалося, що комнезами не можна розпускати навіть у тих випадках, «коли вони при перевиборах оволодіють радами та волвиконкомами». Логіка зрозуміла, адже на наступних виборах ситуація могла змінитися.

Ще в законі про продрозкладку було відзначено, що всі господарства з розміром землі менше 3 десятин звільняються від продрозкладки. Їм надавалося від 10 до 25 % (залежно від губернії) зерна, вилученого у ході продрозкладки. Але всі ці блага незаможники отримували лише у випадку виконання плану. Якщо хліб не зібрали в потрібних кількостях, то представники наркомпроду були зобов'язані забирати хліб навіть у тих, хто мав землі менш ніж 3 десятини. «Інакше могло б трапитися, що куркуль приховує своє зерно в середняка і навіть бідняка», — пояснював цю норму X. Раковський. Разом із тим велася масована, незвична для тогочасного селянина пропаганда того, що незаможник «право имеет» не лише забирати у більш заможного і працьовитого селянина продовольство, але й майно, тобто «розкуркулювати». Межа у володінні землею, за якою можна розпочати розкуркулювання, зафіксована не була, це право надавалося на відкуп місцевим органам.

Після ухвалення закону розгорнулася широка кампанія з утворення комнезамів, що мала переважно примусовий характер. На V конференції КП(б)У опозиційно налаштований до ЦК КП(б)У делегат Барчук відзначив: «Ми знаємо, як створювалися комнезаможі. Казали селу, що у випадку, якщо в ньому не буде створено комнезаму, це свідчитиме, що воно не підкоряється радянській владі». Але в багатьох випадках владі вдалося досягти свого. Найбільш лаконічна характеристика успіхів діяльності комнезамів пролунала на з'їзді з вуст члена ЦК КП(б)У Миколи Попова: «Комнезами дали значну кількість загонів, котрі влилися в нашу армію. І якщо в минулому році українське село цілком стояло проти міста і радянської влади, то нині в українському селі наростають ті сили, які нададуть нам підтримку... Із села в куркулів вдалося взяти значно більше хліба, ніж у минулому році».